Велика Палата Верховного Суду розглянула справу за позовом ПАТ «Український професійний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Український професійний банк» до ТОВ «ФК Аурум Фінанс», ТОВ «Гурман 2014», треті особи: Фонд гарантування
вкладів фізичних осіб; НБУ; ТОВ «Меблевий комбінат «Стрий»; Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста»
про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та зобов’язання
вчинити певні дії, за касаційними скаргами ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» та ПАТ
«Український професійний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Український професійний банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 20 листопада 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 січня 2021 року, і прийняла постанову, в якій зазначила таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Постановою Правління НБУ від 30 січня 2015 року No 73/БТ «Про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ «Український професійний банк» та призначення куратора» (далі – постанова НБУ No 73/БТ) запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банку до повного виконання зобов’язань перед НБУ за кредитним договором.
Постановою НБУ No 293/БТ установлено обмеження ПАТ «УПБ» у діяльності як юридичної особи, що входить до банківської системи України. Зокрема, банку було заборонено: передавати в забезпечення вкладникам, іншим кредиторам
майно та активи банку; використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки, всі розрахунки мали бути здійснені виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ.
27 травня 2015 року між ПАТ «УПБ» та ТОВ «ФК «Аурум фінанс», яке є також
фінансовою установою, укладено договір відступлення права вимоги за договорами, укладеними між ВАТ «Український професійний банк» та ВАТ «Меблевий комбінат «Стрий».
Платежі за спірним договором відбувались усередині ПАТ «УПБ» шляхом
здійснення внутрішньобанківського переказу, внаслідок якого кошти з поточного
рахунку відповідача були перераховані на рахунок банку, який став власником цих коштів.
На підставі постанови Правління НБУ від 28 травня 2015 року No 348 «Про
віднесення ПАТ «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 28 травня 2015 року No 107 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Український професійний банк» строком на 3 місяці з 29 травня по 28 серпня 2015 року.
ТОВ «ФК «Аурум фінанс» відступило отримані від позивача права вимоги на користь ТОВ «Гурман 2014» згідно з договором про відступлення права вимоги від 02 липня 2015 року та договором про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 20 липня 2015 року.
На підставі постанови Правління НБУ від 28 серпня 2015 року No 562 «Про
відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Український професійний банк» виконавча дирекція Фонду 28 серпня 2015 року прийняла рішення No 158 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Український професійний банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Відповідно до протоколу засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) від 30 червня 2015 року виявлено порушення норм законодавства,
зокрема при укладенні договору про відступлення права вимоги, та вирішено, що вищевказаний договір є нікчемним згідно з пунктами 3, 7 частини третьої статті 38 Закону України No 4452-VI від 23 лютого 2012 року «Про систему гарантування
вкладів фізичних осіб» (далі – Закон No 4452-VI.
Так, ПАТ «УПБ» та ТОВ «ФК «Аурум фінанс» провели розрахунки за спірним
договором через внутрішні рахунки банку, а не через кореспондентський рахунок
позивача, відкритий у НБУ, чим порушили вимоги постанови НБУ No 293/БТ, що зробило можливим здійснення операцій з незаконного виведення активів банку шляхом проведення штучних внутрішніх трансакцій. Крім того, ПАТ «УПБ» за спірним договором здійснило відчуження майна за ціною, нижчою (більше ніж на 20 відсотків) від звичайної, внаслідок чого банк зазнав збитків, що є ознакою
нікчемності правочину, яка передбачена пунктом 3 частини третьої статті 38
Закону No 4452-VI. Також ПАТ «УПБ», передавши майнові права ТОВ «ФК «Аурум
фінанс», яке є кредитором позивача, надало останньому переваги перед іншими
кредиторами, що свідчать про нікчемність спірного правочину відповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону No 4452-VI.
Листом уповноваженої особи від 21 липня 2015 року ТОВ «ФК «Аурум фінанс»
повідомлено про нікчемність договору про відступлення прав вимоги та застосування наслідків їх нікчемності. Також повідомлено про необхідність
повернення всіх отриманих згідно з умовами договору оригіналів документів.
Посилаючись на статті 215 та 216 ЦК України, позивач просив, зокрема
застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, а саме зобов’язати
відповідача повернути ПАТ «УПБ» права майнової вимоги, отримані за договором про відступлення права вимоги, та повернути оригінали документів, отримані згідно з актом приймання-передачі від 27 травня 2015 року за зобов’язаннями боржника.
ОЦІНКА СУДУ
Згідно з пунктом 7.1 статті 7 Закону України від 05 квітня 2001 року No 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі – Закон No 2346-III) банки мають право відкривати своїм клієнтам: 1) вкладні (депозитні), 2) поточні та 3) кореспондентські рахунки.
Згідно з пунктом 27.1 статті 27 Закону No 2346-ІІІ міжбанківський переказ здійснюється шляхом: проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в НБУ; проведення суми переказу через
кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в інших банках або в
розрахунковому банку. Внутрішньобанківський переказ здійснюється банком у
порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ.
Водночас частиною четвертою статті 75 Закону No 4452-VI передбачено право НБУ заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі
кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення
розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок,
відкритий у НБУ.
У справі встановлено, що перерахунок коштів за спірним договором здійснено
шляхом внутрішньобанківського переказу всередині ПАТ «УПБ». У зв’язку із цим
переведення коштів не могло відображатись на кореспондентському рахунку
банку, відкритому в іншому банку, зокрема НБУ, призначеному для проведення
міжбанківських розрахунків.
Такий переказ напряму суперечить положенням пункту 27.1 статті 27 Закону No 2346-ІІІ.
За положеннями цього пункту Закону No 2346-ІІІ порядок здійснення внутрішньобанківського переказу визначається не тільки законами, а й нормативно-правовими актами НБУ та індивідуальними актами НБУ, які
стосуються лише певного банку. Таким нормативно-правовим актом і є Положення No 346, а індивідуальним актом, що стосується ПАТ «УПБ», є постанова НБУ від 30 квітня 2015 року No 293/БТ, якою банку було заборонено:
передавати в забезпечення вкладникам, іншим кредиторам майно та активи банку; використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки, всі розрахунки мали бути здійснені виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ, тощо.
Здійснення банком, віднесеним до проблемних, внутрішньобанківських
розрахунків усупереч заборонам, визначеним у постанові НБУ про віднесення
цього банку до проблемних, не відповідає законодавству і є незаконними діями.
Оцінюючи з урахуванням цих висновків спірні правовідносини, Велика Палата
Верховного Суду вважає, що саме по собі невиконання посадовими особами банку припису щодо здійснення розрахунків через кореспондентський рахунок НБУ, наведених у постанові НБУ No 293/БТ про віднесення банку до категорії
проблемних, за буквальним змістом статті 38 Закону No 4452-VI не є підставою для висновку про нікчемність спірного правочину, але встановлення судом цього факту поряд з іншими встановленими фактичними обставинами справи може свідчити про наявність таких підстав.
НБУ, здійснюючи контролюючі функції, має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий
режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленими
статтею 73 Закону No 2121-III. Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку НБУ має право заборонити банку використовувати для
розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку
проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський
рахунок (частина шоста статті 67 Закону No 2121-III).
На виконання цих положень Правлінням НБУ прийнято постанову No 346.
Відповідно до пункту 3.5 Положення No 346 рішення НБУ про застосування заходів впливу є обов’язковим для виконання, що означає, що усі введені НБУ
заборони у банківській діяльності банку, який віднесено до категорії проблемних,
повинні бути виконані обов’язково.
Зазначеним Положенням передбачено також застосування заходів впливу шляхом обмежень здійснення певних банківських операцій та дій, що складають
банківську діяльність.
Отже, приймаючи рішення про віднесення банку до категорії проблемних, НБУ може зазначити обмеження щодо діяльності такого банку, і така постанова НБУ є обов’язковою для виконання. Якщо постановою НБУ, якою віднесено банк до категорії проблемних, застосовані такі обмеження, як зобов’язання банку здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ, то таке обмеження є обов’язковим і порушення такої заборони є незаконною дією. Норми загального банківського
законодавства, за якими розрахунки за банківськими операціями здійснюються
іншим шляхом, у тому числі через внутрішні розрахункові рахунки банку, не повинні у цих випадках застосовуватись, оскільки законодавство щодо виведення банку з ринку є спеціальним і заборони, застосовані НБУ є заборонами, що застосовуються лише до проблемного банку у конкретному випадку та з певної причини та є обов’язковими до виконання. Застосування НБУ обмежень щодо проведення проблемним банком операцій є формою реалізації регулятором банківських послуг своїх контрольних функцій у межах загального законодавства і порушення таких обмежень є порушенням законодавства.
Як зазначалось вище, порушення заборони НБУ на здійснення розрахунків за правочинами не через кореспондентський рахунок само по собі не свідчить про
нікчемність договору, оскільки за змістом положень частини третьої статті 38
Закону No 4452-VI такі дії не віднесено до підстав визнання правочинів нікчемними. Разом з тим і зазначення у договорі зобов’язання про оплату передачі права вимоги та наявність платіжного доручення на переказ зазначених коштів без підтвердження їх фактичного надходження та зарахування на відповідні рахунки не є достатніми доказами для підтвердження оплатності такого договору.
Оцінка дій учасників цих правочинів з метою встановлення підстав для визнання правочинів нікчемними повинна здійснюватися відповідно до усіх наданих доказів та встановлених фактичних обставин справи, а тому суди повинні робити висновки щодо наявності таких підстав, як у відповідності до загальних принципів цивільного права та принципів ділового обороту, так і усіх положень
законодавства, у тому числі локального і індивідуального характеру в кожному
конкретному випадку.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначав, що укладені банком договори про відступлення прав вимоги є нікчемними відповідно до пунктів 3 та 7 статті 38 Закону No 4452-VI.
Як встановили суди, ТОВ «ФК «Аурум фінанс» було кредитором ПАТ «УПБ» за договором комплексного банківського обслуговування та договором банківського вкладу. За договором відступлення права вимоги товариство набуло права за кредитними договорами та договорами забезпечення та зобов’язане було перерахувати банку 4 600 000 грн. При цьому заборгованість за одним кредитним договором складає 2 280 086,28 доларів США, за іншим 1 668 698, 24 грн, а передбачена договором сума за оплату уступки права вимоги складає 4 600 000 грн.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що сама передача права вимоги за договорами іпотеки цілісного майнового комплексу – меблевого комбінату та застави його обладнання за ціною, що суттєво нижча, ніж заборгованість за кредитним договором, за умови, що в разі визнання банку неплатоспроможним це майно може бути продане з аукціону за справедливу ціну, унеможливила таку
реалізацію, а й відтак повернення іншим кредиторам належних їм від банку сум у процедурі виведення банку з ринку фінансових послуг. За таких обставин у комісії було достатнього підстав для визнання такого договору нікчемним за пунктом 2 частини третьої статті 38 Закону No 4452-VI.
Як установили суди, перерахування коштів, передбачених умовами договору,
відбулось шляхом їх списання в день укладення договору відступлення права
вимоги (27 травня 2015 року) з поточного банківського рахунку ТОВ «ФК «Аурум
фінанс», а не через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ.
Такий платіж, усупереч постанові про заборону таких розрахунків, позбавив НБУ можливості контролю за проведеною операцією та створив перевагу для ТОВ «ФК «Аурум фінанс» перед іншими кредиторами. Отримавши право вимоги на іпотечне та заставне майно, що складає цілісний майновий комплекс – меблевий комбінат, та сплативши за нього суму, що дорівнює розміру коштів,
зазначеному на рахунку, ТОВ «ФК «Аурум фінанс» фактично отримало переваги на компенсацію своїх можливих збитків, спричинених віднесенням банку до неплатоспроможних, шляхом звернення стягнення на це майно, тим самим
отримавши переваги перед іншими кредиторами банку, які такого права не набули. А відтак у комісії було достатньо підстав для визнання договорів про відступлення прав вимоги нікчемними, зокрема й за пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону No 4452-VI.
Відмовляючи в позові, суди також виходили з того, що договір є оплатним, оскільки умовами договору передбачена така оплата. Однак такий висновок є помилковим, оскільки тільки наявність у договорі умови про оплату не свідчить
про оплатність цього договору.
Корегування структури банківського балансу (зміна обліку грошових зобов’язань шляхом переведення коштів з одного рахунку на іншій у межах одного банку без реального надходження коштів та без відображення їх на кореспондентському рахунку за наявності відповідного обмеження) свідчить про безоплатність операції (розрахунку за договором) та разом з іншими обставинами цієї справи вказує на нікчемність договору відступлення на підставі пункту 1 частини третьої статті 38 Закону No 4452-VI.
Відтак з урахуванням обмежень, установлених постановою НБУ No 293-БТ про
віднесення ПАТ «УПБ» до категорії проблемних та запровадження особливого
режиму контролю за діяльністю банку, саме через кореспондентський рахунок
банку, відкритий в НБУ, повинні були здійснюватися трансакції проблемного банку та його клієнтів з відображенням як їх списання/надходження з рахунку клієнта, так і надходження на власний рахунок банку. Відсутність відображення наявності коштів набувача права вимоги на кореспондентському рахунку банку, відкритому в НБУ, та невідображення спірної банківської операції на цьому рахунку свідчить про відсутність коштів на поточному рахунку, а здійснення платежу за такими рахунками поза кореспондентським рахунком – про безоплатність угоди, незважаючи на наявність платіжного доручення про їх перерахування, на що посилається ТОВ «ФК «Аурум фінанс».
На підставі зазначеного вище Велика Палата Верховного Суду вважає посилання позивача на нікчемність спірного правочину обґрунтованими, а позовні вимоги про застосування наслідків нікчемного договору – такими, що підлягають задоволенню.
Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 11 січня 2022 року у справі No 910/10784/16 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/105637695.