Верховний Суд відхилив касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області, яке намагалося уникнути участі у справі про зняття арешту з квартири, накладеного ще у 1996 році.
Податкова наполягала, що з 2012 року працює лише з майном, конфіскованим за порушення митного і податкового законодавства, тож не може бути відповідачем. Касаційний цивільний суд не погодився: якщо арешт накладено для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, відповідати за позовом власника має саме територіальний орган ДПС. Арешт із квартири знято, хоча саму ухвалу про його накладення так і не знайшли.
Обставини справи
Квартиру в Кам’янці-Подільському приватизували 10 січня 1997 року у спільну сумісну власність позивача, її чоловіка та ще двох членів сім’ї. Після смерті чоловіка жінка звернулася до нотаріуса по спадщину і дізналася, що на квартиру накладено арешт. Обтяження внесли до Єдиного реєстру заборон відчуження 20 червня 2007 року на підставі ухвали Кам’янець-Подільського міськрайонного суду від 4 жовтня 1996 року, а власником у реєстрі значилася особа з прізвищем, якого в родині не знали.
Як установили суди, вироком того самого суду від 18 червня 1996 року син позивача був засуджений за частиною другою статті 140 КК України 1960 року до двох років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна; виконання основного покарання відстрочили на рік. Він помер у 2001 році.
Ухвали від 4 жовтня 1996 року в матеріалах справи немає: на запити апеляційного суду її не надали з огляду на строки зберігання. Суди дійшли висновку, що вона могла бути постановлена в межах кримінальної справи сина для забезпечення конфіскації. Водночас засуджений не був власником квартири ні на час вироку, ні на час приватизації, яка відбулася вже після накладення арешту.
Кам’янець-Подільський міськрайонний суд 18 березня 2025 року зняв арешт, Хмельницький апеляційний суд 2 квітня 2026 року це рішення залишив без змін.
Що вирішив Верховний Суд
Постанову від 16 липня 2026 року у справі № 676/5247/24 (провадження № 61-5583св26) ухвалила колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олексій Осіян (суддя-доповідач), Н. Сакара, В. Сердюк.
ДПС у касаційній скарзі не заперечувала, що підстави для зняття арешту є. Її аргументи стосувалися лише процесуального статусу: позов пред’явлено до неналежного відповідача і не до всіх належних відповідачів, спірні відносини виходять за межі компетенції податкової служби, а в ДПС немає механізму, щоб виконати рішення про зняття арешту.
Верховний Суд відповів так:
- позов про зняття арешту може пред’явити власник або особа, яка володіє майном, що не належить боржнику, на іншій законній підставі;
- коли арешт накладено для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, відповідати за вимогою про скасування такого обтяження має відповідний територіальний орган ДПС, що має фіскальні функції;
- те, що дії самої ДПС не порушили прав позивача, значення не має.
Колегія послалася на постанови Верховного Суду від 6 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19, від 8 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20, від 19 березня 2025 року у справі № 676/1280/24, від 5 листопада 2025 року у справі № 345/6246/24 та від 29 червня 2026 року у справі № 676/4014/25, у яких позови про зняття арешту теж були пред’явлені до податкових органів.
Посилання ДПС на постанови Великої Палати, зокрема від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18, суд відхилив: висновки судів попередніх інстанцій їм не суперечать.
Що це означає для власників та їхніх представників
Постанова дає практичну відповідь на типову ситуацію: на квартиру чи будинок досі зареєстроване «архівне» обтяження, накладене в кримінальній справі десятиліття тому, кримінальне чи виконавче провадження вже не існує, а державний орган, який міг би зняти арешт, відмовляється бути стороною спору.
Для таких справ з постанови випливає:
- позов про зняття арешту, накладеного для забезпечення конфіскації, пред’являється до відповідного територіального органу ДПС, і посилання податкової на зміну її функцій після 2012 року не звільняє її від участі у справі;
- відсутність самої ухвали про арешт не перешкоджає його зняттю, якщо суд з інших доказів може встановити, в межах якого провадження й щодо чийого майна його накладено;
- вирішальним є те, що позивач є власником, а засуджений власником майна не був.
Аналітично: у тексті постанови колегія водночас наводить позицію Великої Палати (постанова від 11 грудня 2019 року, провадження № 11-680апп19), за якою фіскальний орган залучається у таких справах як третя особа, а відповідачами є боржник та особа, в інтересах якої накладено арешт. Тому під час підготовки позову варто ретельно продумати склад учасників: ADVOKAT POST раніше писав про справу, в якій Верховний Суд погодився з відмовою в позові саме через пред’явлення його не до всіх належних відповідачів.
Читайте також на ADVOKAT POST
- Щодо особливостей визначення відповідачів у справі про зняття арешту з майна — справа, в якій позов про зняття арешту відхилили через пред’явлення до неналежних відповідачів.
- За правилами якого судочинства розглядається спір за позовом особи, яка не була ні учасником кримінального провадження, ні виконавчого, в межах якого було накладено арешт на майно, та звернулася до суду за захистом своїх прав як співвласник майна — чому спір співвласника щодо давнього конфіскаційного арешту розглядається в цивільному процесі.
- Щодо прийняття у спадщину нерухомого майна, що знаходиться у спільній частковій власності та на яке накладено арешт — коли арешт не перешкоджає видачі свідоцтва про право на спадщину.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.
