За останні роки Верховний Суд урегулював питання правозастосування положень щодо допустимості доказів з погляду таких критеріїв, як належний суб’єкт, належне джерело та належна процесуальна форма. Як для досудового слідства, так і для дізнання важливим моментом є прийняття відповідного рішення щодо надання повноважень належному суб’єкту з проведення слідчих (розшукових) дій у кримінальних провадженнях щодо проступків.
На цьому наголосив суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Сергій Фомін, повідомляє Судова влада.
Суддя ККС ВС акцентував на деяких особливостях у кримінальних провадженнях про кримінальні проступки. Так, законодавець розширив перелік процесуальних джерел доказів у цих провадженнях. Крім показань, речових доказів, документів, висновків експертів, це також можуть бути пояснення осіб, результати медичного освідування, висновок спеціаліста, показання технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Що стосується питання початку досудового розслідування, то відповідно до ч. 3 ст. 214 КПК України у невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути проведений огляд місця події (відомості вносяться невідкладно після завершення огляду). Для з’ясування обставин вчинення кримінального проступку до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути: відібрано пояснення; проведено медичне освідування; отримано висновок спеціаліста і знято показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису; вилучено знаряддя і засоби вчинення кримінального проступку, речі і документи, що є безпосереднім предметом кримінального проступку, або які виявлені під час затримання особи, особистого огляду або огляду речей.
Висвітлюючи питання щодо визнання доказів недопустимими у зв’язку з порушенням процедури їх отримання, Сергій Фомін навів приклад кримінального провадження (справа № 317/695/17, провадження № 51-5896км21) щодо обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, яке ККС ВС розглянув за касаційною скаргою прокурора. ККС ВС погодився із судами попередніх інстанцій, які визнали особу невинуватою та виправдали у зв’язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення.
Зокрема, у постанові касаційного суду від 16 серпня 2022 року зазначено, що поліцейські всупереч вимогам закону, провівши особистий обшук особи та обшук транспортного засобу, під час якого вилучено порошкоподібну речовину, з метою надання таким діям законного вигляду оформили їх протоколом огляду місця події. Також факт належності поліетиленового зіппакета з цією речовиною саме обвинуваченому не був підтверджений під час судового розгляду, оскільки до моменту його вилучення в ході проведення слідчої дії до салону автомобіля проникали сторонні особи.
Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що протокол огляду місця події, в якому відображено вилучення в автомобілі порошкоподібної речовини коричневого кольору, здобуто з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, та визнав цей протокол, як і зазначені в ньому результати проведення цієї слідчої (розшукової) дії, недопустимим доказом.
Колегія суддів ККС ВС погодилася з такими висновками суду, зокрема, враховуючи й те, що з огляду на можливість виявлення вилучених з обігу речей чи слідів правопорушення ще до початку процесуальної діяльності та до внесення відомостей до ЄРДР ретельне дотримання процедури поверхневої перевірки, передбаченої ст. 34 Закону України «Про Національну поліцію», є важливою гарантією достовірності отриманих у ході її проведення результатів.
З огляду ж на положення ч. 2 ст. 92 КПК України за наявності обґрунтованих сумнівів щодо дотримання працівниками поліції процедури поверхневої перевірки й, відповідно, допустимості доказів, виявлених під час її проведення, сторона обвинувачення має надати суду докази на підтвердження проведення такої перевірки відповідно до вимог ст. 34 Закону України «Про Національну поліцію».
Доповідач звернув увагу також на питання щодо строків дізнання /досудового розслідування та повідомлення про підозру. Так, в ухвалі від 28 грудня 2021 року у справі № 489/3647/21 (провадження № 51-5949ск21) ККС ВС зробив висновок, що чинним кримінально-процесуальним законом врегульовано питання строків досудового розслідування до дня повідомлення особі про підозру лише щодо злочинів та не визначено питання щодо їх обчислення стосовно кримінальних проступків, які за своїм змістом є менш тяжкими діяннями, у зв’язку із чим суд дійшов висновку про те, що строк досудового розслідування кримінальних проступків не може бути необмежений та перевищувати строк досудового розслідування, встановленого для злочинів.
Застосовуючи ст. 219 КПК України в системному зв’язку зі ст. 12 КК України та враховуючи ст. 58 Конституції України, практику ЄСПЛ, органи досудового розслідування повинні виходити з того, що для кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, яке відповідно до ч. 2 ст. 12 КК України (в редакції Закону України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII) віднесено до категорії кримінальних проступків, строки досудового розслідування з моменту реєстрації в ЄРДР до моменту оголошення про підозру становлять дванадцять місяців і в разі необхідності мали бути продовжені.