Позиції судів першої та апеляційної інстанції
суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили військовослужбовця за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК допокарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
Позиція ККС
змінено рішення судів попередніх інстанцій. Пом’якшено покарання та у порядку ч. 2 ст. 20 КК застосовано примусовий захід медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку за місцем відбування покарання.
Обґрунтування позиції ККС: ККС вказав, що призначаючи військовослужбовцю покарання суди попередніх інстанцій виходили з того, що обвинувачений раніше не судимий, не одружений, має постійне місце проживання та реєстрації, є військовослужбовцем, за місцем служби характеризується посередньо. Крім того, суди врахували наявність обтяжуючої покарання обставини, як вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, та відсутність обставин,
які б пом’якшували покарання, а також взяли до уваги його відношення до вчиненого злочину. При цьому, суди посилалися і на те, що військовослужбовець на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, однак з 2007 року спостерігається у психіатричному центрі з діагнозом шизофренія параноїчної форми, був інвалідом дитинства ІІ групи, проте знятий з обліку узв’язку із втратою відомостей. На підставі викладеного суди дійшли висновку, що покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередженням вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Однак, колегія суддів ККС вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували всіх обставин, які впливають на призначення покарання. Так, відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи військовослужбовець у період інкримінованого йому діяння виявляв та по теперішній час виявляє психічний розлад у формі шизофренії. За своїм психічним станом в той період часу не був здатен повною мірою усвідомлювати свої дії і керувати ними. У теперішній час також повною мірою не може усвідомлювати свої дії і керувати ними. У разі засудження військовослужбовця рекомендовано застосувати до нього примусовий захід медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем відбування покарання.
Цей висновок експерта залишився без відповідної уваги як місцевого суду, так і суду апеляційної інстанції, оскільки зміст мотивувальних частин вироку таухвали, окрім формального посилання на нього, не містять жодного висновку стосовно психопатологічного стану засудженого, як і не містить будь -якого процесуального реагування щодо цього у розумінні ч. 2 ст. 20 КК.
Частина 2 ст. 20 КК передбачає, що за наявності об’єктивних даних, які ґрунтуються на висновку відповідної експертизи, особа визнається судом обмежено осудною, і такий її стан повинен бути врахований судом під час постановлення остаточного рішення, яким закінчується кримінальне провадження, зокрема, може впливати на пом’якшення покарання такій особі завчинення
інкримінованого їй злочину. Щодо таких осіб приписи статей 50, 65 КК застосовуються з врахуванням положень ст. 20 КК.
Постанова колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 14.07.2025 у справі №237/3510/23 (провадження № 51-980км25) https://reyestr.court.gov.ua/Review/129015175
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.