На відміну від вимог ЦК України та ГК України, законодавство про банкрутство (як стаття 42 КУзПБ, так і стаття 20 Закону про банкрутство (у редакції, чинній з 19.01.2013) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб , які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.
Критерієм для застосування норм статті 42 КУзПБ та статті 20 Закону про банкрутство, у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію цього Кодексу, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.
Тож стаття 42 КУзПБ застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих у справах про банкрутство, провадження у яких відкрито після введення в дію цього Кодексу.
При цьому презумпція сумнівності правочинів, вчинених у підозрілий період, сама по собі не означає безмежної дискреції суду щодо визнання будь -якого правочину, укладеного у такий період, недійсним, а тому вимагає досконалої юридичної техніки застосування і суворого дотримання вимог, встановлених у відповідній нормі закону, оскільки несе ризики непропорційного втручання в цивільний оборот та майнові права контрагентів боржника.
Детальніше з текстом постанови від 12.01.2022 у справі No 905/814/20 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/102797640
* * *
Застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника.
Стаття 42 КУзПБ підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак ця норма щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.
Якщо боржником укладено оспорюваний договір поза межами «підозрілого періоду», належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника є звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним такого договору з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.
Детальніше з текстом постанови від 26.01.2022 у справі No 908/3549/16 можна ознайомитися за посиланням https://reestr.court.gov.ua/Review/103401947 (також див. постанови від 01.02.2022 у справі No 922/313/20, від 26.01.2022 у справі No 911/950/16) .
.