Кримінально-процесуальні акти (механізми) повернення обвинувального акта прокурору в порядку, передбаченому КПК України, та повернення обвинувального акта прокурору для внесення з урахуванням вимог гл. 25 КПК України відповідно до підпункту 5 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» не є тотожними.
Якщо виходити із закріпленого в п. 3 ч. 1 та абз. 1 ч. 2 ст. 392 КПК України загального правила про недопустимість окремого оскарження ухвал, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 цієї статті, крім випадків, визначених цим Кодексом, та відсутності в нормах КПК України відповідної вказівки щодо можливості оскарження, то ухвала місцевого суду про повернення обвинувального акта прокурору для внесення з урахуванням вимог гл. 25 КПК України оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.
Такий висновок зробила об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Як зазначено в постанові ОП ККС ВС, оскільки кримінальний процесуальний закон не містить вичерпного переліку порушень у складанні обвинувального акта, що зумовлює його повернення, норма п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України відсилає до ст. 291 цього Кодексу, що надає можливість визначити перелік порушень, які є похідними від закріплених у цій статті вимог до підсумкового документа досудового розслідування: порушення, які стосуються змісту та форми самого обвинувального акта, а також змісту та наявності додатків до обвинувального акта.
Підставою повернення обвинувального акта за підпунктом 5 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2617-VIII є невідповідність закону процедури внесення цього обвинувального акта, на відміну від положень п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, в яких ідеться про недоліки самого підсумкового документа досудового розслідування – обвинувального акта.
Приписи підпункту 5 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2617-VIIІ про повернення обвинувального акта, на відміну від положень п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, викладено як імперативну та безумовну вимогу до суду, що вказує і на відсутність предмета апеляційної перевірки згідно з п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, а саме – «відповідності чи невідповідності обвинувального акта вимогам цього Кодексу».
Водночас ч. 4 ст. 314 КПК України прямо передбачає можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали про повернення обвинувального акта, прийнятої згідно з приписами саме ст. 314 КПК України, проте спеціальних норм стосовно можливості оскарження повернення обвинувального акта на підставі підпункту 5 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2617-VIIІ чинний КПК України не містить.
З огляду на наведене повернення обвинувального акта за підпунктом 5 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2617-VIII становить кримінально-процесуальний акт sui generis, тобто його конструкція є своєрідною, єдиною у своєму роді.
Постанова ОП ККС ВС у справі № 161/7092/20 (провадження № 51-5946кмо20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/100919039.