За змістом статті 7 КУзПБ у разі якщо боржник не є стороною в майновому
спорі або відсутні позовні вимоги до боржника та його майна, то такий спір
розглядається в окремому позовному провадженні, а не в межах справи про
банкрутство боржника.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд
керувався лише тією підставою, що заявлений позов має бути розглянуто
в окремому позовному провадженні, а не в межах провадження про банкрутство.
При цьому жодних порушень місцевим судом норм процесуального права
або неправильного застосування норм матеріального права по суті спору суд
апеляційної інстанції не встановив, а також не висловився з приводу правильності висновків суду про часткове задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Такі дії апеляційного суду суперечать принципу процесуальної економії,
необхідного при розгляді справи про банкрутство, відповідно до якого
господарський суд та учасники судового процесу мають економно і ефективно
використовувати всі встановлені законом процесуальні засоби для правильного
та оперативного розгляду справи про банкрутство з дотриманням процедур
і строків.
З урахуванням принципу процесуальної економії лише у разі перегляду
в апеляційному порядку судового рішення суду по суті спору та за наявності
встановлених апеляційним судом підстав для скасування цього рішення
як такого, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, і фактичних
обставин відсутності майнового спору щодо сторони, яка перебуває у процедурі
банкрутства, таке судове рішення може бути скасоване, в тому числі з мотивів
розгляду спору в окремому позовному провадженні.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 21.04.2021 у справі No927/379/17 (927/485/20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/96483466.