Спір про право – це формально визнана суперечність між суб’єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб’єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
Поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Тому, вирішуючи питання чи свідчить вимога кредитора (кредиторів) про наявність спору про право, слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб’єктами правовідносин з приводу їх прав та обов’ язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право може мати місце також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду.
Таким чином, спір про право пов’язаний виключно з порушенням, оспоренням
або невизнанням, а також не доведенням суб’єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права.
Встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов’язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.
Заперечення боржника щодо вимог кредитора у вигляді позову (предметом якого є оспорення боржником обстави н, на яких ґрунтуються вимоги кредитора), поданого ним до суду після звернення ініціюючого кредитора із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, свідчить про відсутність у такому випадку спору про право у розумінні положень частини шостої статті 39 КУзПБ.
Детальніше з текстом постанови від 02.02.2022 у справі No 910/4918/21 можна ознайомитися за посиланням https://reestr.court.gov.ua/Review/103281711
.