Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за вироком місцевого суду ОСОБА_2 визнано винуватим у пред’явленому обвинуваченні за ч. 2 ст.186 КК з призначенням йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, апеляційні скарги захисників засудженого та потерпілого задоволено частково. Вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 змінено: на підставі ст.69 КК засудженому ОСОБА_2 пом’якшено покарання, призначене за ч. 2 ст.186 КК, до 3років 6 місяців позбавлення волі. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Позиція ККС: кримінальне провадження передано на розгляд ОП.
Обґрунтування позиції ККС: під час судового розгляду кримінального провадження встановлено, що у ККС існують різні правові позиції щодо права потерпілого подати касаційну скаргу на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним про особу засудженого через суворість.
Так, відповідно до постанови ККС від 25.01.2018 (провадження No51-1218ск18) встановлено, що потерпіла ОСОБА_3 подала до ККС касаційну скаргу в інтересах засудженого, в якій просила судові рішення щодо засудженого ОСОБА_4 змінити, звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75КК. Перевіривши касаційну скаргу з долученими до неї копіями судових рішень, колегія суддів вирішила, що її слід повернути потерпілій, обґрунтовуючи своє рішення тим, що відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 425 КПК потерпілий або його законний представник чи представник мають право подати касаційну скаргу лише у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції. ОСОБА_3, як потерпіла у цьому кримінальному провадженні, в суді першої інстанції просила стягнути на її користь з ОСОБА_4 матеріальні збитки, моральну шкоду та витрати на правову допомогу. Таким чином, всупереч п.7 ч.1 ст.425 КПК потерпіла ОСОБА_3 звернулася до суду касаційної інстанції зі скаргою, яка виходить за межі її вимог, заявлених усуді першої інстанції, оскільки стосується інтересів засудженого, а не її інтересів як потерпілої з огляду на положення ст.56 КПК. Внаслідок чого, відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 429 КПК касаційну скаргу було повернуто ОСОБА_3, як особі, яка не має права подавати касаційну скаргу.
Водночас у постанові від 25.07.2019 (провадження No 51-10620км18) ККС дійшов іншого висновку щодо прав потерпілого на оскарження судових рішень через невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним про особу засудженого через суворість. Зокрема, як вбачається зі змісту вказаної постанови, касаційний суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_5, в якій вона зазначала про надмірну суворість призначеного засудженому ОСОБА_6 покарання та необхідність застосування до нього положень ст. 75 КК, розглянув її по суті та прийшов до висновку, що касаційна скарга потерпілої не містить переконливих доводів на обґрунтування надмірної суворості призначеного ОСОБА_6 покарання.
Отже, зі змісту наведених вище постанов вбачається, що висновки щодо прав потерпілого на касаційне оскарження в інтересах засудженого у подібних правовідносинах, є протилежними.
Виходячи з системного аналізу кримінального процесуального закону та приписів п. 7 ч.1 ст. 425 КПК, потерпілий має право подати касаційну скаргу з підстав невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та даним про особу засудженого, в тому числі через надмірну суворість.
За таких обставин ККС вважає за необхідне відступити від висновку, викладеному у постанові від 25.01.2018 (провадження No51-1218ск18), оскільки дійшов до протилежної правової позиції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Детальніше з текстом ухвали ККС від 09.02.2021 у справі No641/5714/19 (провадженняNo51-536км20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/94874063