У зв’язку з необхідністю відступити від висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні ККС, щодо стягнення з особи, стосовно якої кримінальне провадження закрито у зв’язку із закінченням строків давності, процесуальних витрат, понесених органом досудового розслідування під час здійснення такого розслідування, зокрема за проведення експертиз, кримінальне провадження передано на розгляд ОП.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд 09.04.2021 задовольнив клопотання ОСОБА_1, звільнив його від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 364 КК у зв ’язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження щодо нього закрив. Крім того, суд постановив стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в рахунок відшкодування процесуальних витрат: 21 184 грн за проведення судово-економічної експертизи, 2 641, 20 грн за проведення судово-почеркознавчої експертизи.
Не погоджуючись із рішенням місцевого суду в частині стягнення з ОСОБА_1
процесуальних витрат, сторона захисту оскаржила його до суду апеляційної інстанції.
Апеляційний суд залишив без зміни ухвалу місцевого суду.
У касаційній скарзі захисник вказує на те, що суди попередніх інстанцій
безпідставно стягнули з його підзахисного на користь держави процесуальні витрати за проведення двох експертиз, залишивши поза увагою положення КПК, за якими процесуальні витрати можуть бути стягнуті з особи лише у випадках: ухвалення щодо обвинуваченого обвинувального вироку; залучення експерта безпосередньо обвинуваченим (стороною захисту). З урахуванням наведеного, на думку захисника, процесуальні витрати, пов’язані з проведенням експертизи у цьому провадженні, підлягають компенсації за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються експертній установі з державного бюджету України.
Позиція ККС: кримінальне провадження передано на розгляд ОП.
Підстави передачі кримінального провадження на розгляд ОП: необхідність
відступити від висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні ККС від 07.12.2021 (справа No 132/283/21, провадження No 51-4668км21), щодо стягнення з особи, щодо якої кримінальне провадження закрито у зв’язку із закінченням строків давності, процесуальних витрат, понесених органом досудового розслідування під час здійснення такого розслідування, зокрема за проведення експертиз.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС дійшла висновку, що усталеною
судовою практикою визначено, що процесуальні витрати виникають та пов’язані зі здійсненням кримінального провадження, є матеріальними витратами органів
досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників кримінального
провадження.
Апеляційний суд, погоджуючись із рішенням суду першої інстанції щодо необхідності стягнення процесуальних витрат з ОСОБА_1, зазначив про те, що оскільки кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрито на підставі ст. 49 КК, у зв’язку із закінченням строків давності та його звільнено від кримінально відповідальності, що не є реабілітуючою обставиною, процесуальні витрати, понесені стороною обвинувачення в ході досудового розслідування, в тому числі
на проведення експертиз правильно стягнуто з останнього.
У кримінальному провадженні, що перебувало на розгляді ВП (справа No 598/1781/17, провадження No 13-47кс20), було вказано на необхідність вирішення судом питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті. Однак цей висновок не містить орієнтирів стосовно того, в яких випадках і які саме процесуальні витрати стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої зарито, або з держави.
В цьому аспекті слід вказати, що судова практика ВС містить два підходи щодо
відповіді на питання, з кого має бути стягнуто судові витрати у випадку закриття
кримінального провадження — з особи, щодо якої кримінальне провадження закрито, чи з держави.
Віднесення процесуальних витрат на рахунок держави:
1) в ухвалі ККС від 25.06.2018 у справі No 758/2420/17 (провадження No 51-6496ск18) кримінальне провадження щодо особи було закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК і процесуальні витрати віднесено на рахунок держави. ВС, своє
рішення, серед іншого, мотивував тим, що чинний кримінальний процесуальний закон чітко встановлює, що витрати на залучення експерта стягуються з обвинуваченого лише у двох випадках: ухвалення щодо нього (обвинуваченого) обвинувального вироку; залучення експерта безпосередньо обвинуваченим (стороною захисту). Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що місцевий суд не ухвалював обвинувального вироку, а постановив ухвалу, в якій відповідно до ч. 1 ст. 126 КПК правильно вирішив питання щодо процесуальних витрат, які відніс на рахунок держави.
2) у постанові ККС від 09.11.2021 у справа No 149/83/21 (провадження No 51-4371км21) залишено без зміни рішення суду апеляційної інстанції. У цій справі
місцевий суд кримінальне провадження щодо особи закрив у зв’язку з відмовою
потерпілого від підтримання обвинувачення за ч. 1 ст. 129 КК. Суд апеляційної
інстанції процесуальні витрати на залучення експерта поклав на державу. Своє
рішення суд касаційної інстанції мотивував, зокрема, тим, що з урахуванням
конкретних обставин цього кримінального провадження, колегія суддів дійшла до переконання, що всі процесуальні витрати, понесені органом досудового
розслідування та пов’язані з розслідуванням кримінального провадження,
покладаються на державу, оскільки потерпілий у справі приватного обвинувачення відмовився від обвинувачення, а суд у цьому випадку був зобов’язаний закрити кримінальне провадження, що призвело до втрати ОСОБОЮ статусу обвинуваченого;
3) в ухвалі ККС від 25.03.2021 у справі No 592/10225/19 (провадження No 51-4499ск20) залишено без зміни рішення суду апеляційної інстанції. У цій справі
місцевий суд звільнив ОСОБУ_1, ОСОБУ_2, ОСОБУ_3 від кримінальної
відповідальності і кримінальне провадження щодо них закрив у зв’язку зі спливом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Постановив стягнути з цих ОСІБ витрати, пов’язані з проведенням експертиз. Суд апеляційної інстанції скасував ухвалу місцевого суду в частині стягнення процесуальних витрат на залучення експертів, а в іншій залишив без змін. У своєму рішенні касаційний суд, пославшись на положення ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 369, п. 13 ч. 1 ст. 368, пункти 1, 2 ч. 4 ст. 374 КПК, вказав, що кримінальний процесуальний закон не передбачає можливості стягнення судових витрат з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито. Також Суд зазначив, що відповідно до положень ст. 126 КПК суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою, однак ці положення є загальними і вони не спростовують вимоги ст. 124 зазначеного Кодексу.
Віднесення процесуальних витрат на рахунок особи, кримінальне провадження щодо якої закрито:
1) в ухвалі ККС від 12.04.2021 у справі No 348/1527/20 (провадження No 51-1731ск21) залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій. У цій справі ухвалою місцевого суду ОСОБУ звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 367 КК на підставі ст. 48 КК і стягнено з неї процесуальні витрати на залучення експертів. ВС вказав, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про те, що стягнення з особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, процесуальних витрат, понесених органом досудового слідства у зв’язку зі здійсненням кримінального провадження, не є заходом покарання чи кримінальної відповідальності;
2) у постанові від 29.09.2021 у справі No 342/1560/20 (провадження No 51-2331км21) та у постанові від 07.10.2021 у справі No 584/800/20 (провадження No 51-1800км21) залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій. У цих
справах кримінальні провадженні було закрито та осіб було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК (у зв’язку з примиренням
обвинуваченого з потерпілим) і стягнуто з цих осіб процесуальні витрати, пов’язані з проведенням експертиз. ВС погодився з такими рішеннями судів попередніх інстанцій щодо необхідності відшкодування зазначених процесуальних витрат особами, кримінальне провадження щодо яких закрито, пославшись на те, що їх звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав і застосування більш м’якої форми закінчення кримінального провадження, ніж обвинувальний вирок, не звільняє цих осіб від сплати процесуальних витрат, пов’язаних із проведенням експертиз.
3) аналогічну позицію висловив ККС в постанові від 07.12.2021 у справі No 132/283/21 (провадження No 51-4668км21), де ОСОБУ було звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК на підставі ст. 49 цього Кодексу в зв’язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження щодо неї
закрито з цих підстав і постановлено стягнути з цієї ОСОБИ на користь держави
процесуальні витрати на залучення експертів. Колегія суддів ККС, погоджуючись з таким рішенням судів попередніх інстанцій в обґрунтування своєї позиції послалась на вищевказані рішення ВС постановлені у справах No 342/1560/20 (провадження 51-2331км21); No 584/800/20 (провадження No 51-1800км21).
На думку колегії суддів ККС, більш обґрунтованим є перший підхід, у зв’язку з чим виникає потреба у відході від висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові ККС від 07.12.2021 в справі No 132/283/21 (провадження No 51-4668км21) (обставини названого кримінального провадження є найбільш схожими (побідними) до обставин, стали предметом касаційного перегляду в цьому кримінальному провадженні).
Ключовими аргументами на користь позиції щодо неможливості покладання
на підозрюваного чи обвинуваченого процесуальних витрат (особливо тих, які були понесені державою, а не потерпілою особою) у разі закриття кримінального
провадження є:
1) чинний КПК чітко передбачає в ч. 2 ст. 122, що процесуальні витрати «суд
стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта» «у разі ухвалення обвинувального вироку» (тобто, коли особу за результатами відповідного судового розгляду судом визнано винуватою). Проте кримінальний процесуальний закон не містить жодних норм, які б визначали за яких умов і в які саме процесуальні витрати мають бути покладені на підозрюваного чи обвинуваченого у разі закриття кримінального провадження. При цьому слід брати до уваги те, що кримінальне провадження може бути закрите з різних підстав, крім того у кримінальному провадженні можуть бути різні процесуальні витрати (наприклад, понесені державою, зокрема, на залучення експерта, або потерпілою особою чи іншим учасником, зокрема, на правову допомогу тощо). За таких обставин підхід, який допускає можливість стягнення з підозрюваного чи обвинуваченого процесуальних витрат у разі закриття кримінального провадження з тих чи інших
підстав, буде завжди поєднаний із порушенням принципу правової визначеності,
оскільки особа не зможе адекватно передбачати, чи буде таке рішення ухвалено в його конкретній ситуації. Отже, дотримання принципу правової визначеності може бути забезпечене або в разі, якщо судова практика дотримуватиметься підходу, відповідно до якого стягнення процесуальних витрат (особливо тих, що понесені державою) з підозрюваного, обвинуваченого в разі закриття кримінального провадження є неможливим до внесення відповідних змін до законодавства, або принаймні, якщо ОП сформулює чіткі та передбачувані критерії, які мають братися до уваги судами при ухваленні рішення про стягнення таких витрат.
2) у згаданому вище кримінальному провадженні, що перебувало на розгляді ВП (справа No 598/1781/17), остання виходила з того, що «потерпілий від кримінального правопорушення має право клопотати перед судом про
визначення грошового розміру процесуальних витрат, які повинні бути йому
компенсовані». Дійсно в деяких випадках відшкодування особою, щодо якої
кримінальне провадження було закрито, потерпілому, який поніс процесуальні
витрати, може бути виправдане загальними міркуваннями справедливості. Проте без чіткої вказівки закону подібні міркування самі по собі є явно недостатніми для прийняття судом рішення про стягнення з підозрюваного, обвинуваченого процесуальних витрат, понесених державою в кримінальному провадженні, яке закривається.
3) стягнення процесуальних витрат, пов’язаних із залученням експерта, з особи, щодо якої кримінальне провадження закривається у зв’язку зі закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК, з посиланням на те, що ця підстава
закриття кримінального провадження є нереабілітуючою, також є неправильним. Зокрема, поділ підстав закриття кримінального провадження на реабілітуючі та нереабілітуючі є умовним і нечітким. Так, згідно актуальної практики ВС факт невизнання особою своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності її згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може бути перешкодою в реалізації нею свого права на таке звільнення та закриття кримінального провадження з цієї підстави (постанови ВС від 21.12.2021, справа No759/8429/18, від 29.07.2021, справа No 552/5595/18, від 27.05.2021 No 577/977/19 та інші).
Детальніше з текстом ухвали ВС від 23.02.2022 у справі No 203/241/17 (провадження No 51-4251км21) можна ознайомитися за посиланням – https://reestr.court.gov.ua/Review/103986239
.