Обставини справи
Суддя обвинувачувалася у тому, що вона, будучи зобов’язаною подати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті НАЗК декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається НАЗК, засобами поштового зв’язку надіслала до НАЗК декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2020 рік, заповнену у паперовій формі, яка не передбачена Законом № 1700-VII.
ВАКС визнав винуватою і засудив суддю за ст. 366-3 КК (у редакції Закону від 04.12.2020 № 1074-ІХ).
АП ВАКС цей вирок скасувала, а кримінальне провадження щодо судді закрила на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв’язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.
Позиція ККС
Кримінальне провадження передано на розгляд ОП.
Підстава передачі кримінального провадження на розгляд ОП
Необхідність відступити від позиції, висловленої у постанові Другої судової палати ККС від 28.01.2020 (справа № 705/2583/17) за якою примусове виконання особою обов’язку подачі в електронному виді декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з беззаперечним дотриманням нею положень ст. 45 Закону № 1700-VІІ за відсутності врегульованого питання на законодавчому рівні щодо альтернативи права вибору подачі такої декларації віруючою людиною, не відповідатиме легітимній меті та буде порушенням її прав і свобод, закріплених у Конституції України та в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Позиція колегії суддів стосовно вирішення проблеми
Колегія суддів ККС вважає за необхідне сформулювати такий висновок: «Подання суб’єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом «Про запобігання корупції», у паперовій формі, з огляду на релігійні переконання та мотиви, а не в електронному виді шляхом заповнення на офіційному веб-сайті НАЗК за формою, що визначається НАЗК, саме по собі ще не свідчить про відсутність у діянні цієї особи прямого умислу на неподання вказаної декларації».
Обґрунтування позиції ККС
ККС послався на ст. 32, частини 3, 4 ст. 35 Конституції України, рішення КСУ від 19.10.2009 №26-рп/2009, від 11.03.2011 № 2-рп/2011, від 05.04.2011 № 3-рп/2011, ст. 8, п. 2 ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення ЄСПЛ від 03.12.2009 № 40010/04 у справі «Тамара Скугар та інші проти Росії», від 25.10.2005 № 2428/05 у справі «Випич проти Польщі», положення статей 1, 2 Кодексу суддівської етики, п. 4.6 Бангалорських принципів поведінки судді, ч. 1, п.п. 6, 7 ч. 7 ст. 56 Закону від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», ч. 2 ст. 51-2 Закону «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII та зазначив, що правовий статус судді характеризується, серед іншого, наявністю визначених законодавством професійних обов`язків, які мають не тільки моральну, а й правову природу, оскільки містять у собі як обов’язок, передбачений правовими нормами, так і обов’язок перед суспільством, пов’язаний із здійсненням професійної діяльності.
Релігійні переконання не можуть надавати посадовій особі додаткових благ та ставити її у більш сприятливе становище порівняно із іншими особами, а відтак сповідування суддею певної релігії не може впливати на виконання професійних обов’язків, зокрема не дає право не виконувати норми Закону, до того ж ті норми, що регулюють професійну діяльність.
Крім того, на суддю, як на публічного посадовця, покладено обов’язок нейтральності і неупередженості – суддя при виконанні своїх професійних обов`язків не має явно проявляти прихильність до того чи іншого віросповідання, а тому вимога такої особи до держави змінити порядок виконання нею своїх обов’язків у зв’язку зі своїм віросповіданням, буде порушенням нейтральності.
Крім того, порядок декларування, що є безпосереднім об’єктом кримінального правопорушення, передбаченого у ст. 366-3 КК, регламентовано Законом № 1700-VІІ та Порядком формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Без виконання суб’єктом декларування сукупності дій, наведених у вказаному Порядку, НАЗК позбавляється можливості автоматично надати декларації ідентифікатор документа, накласти на нього електронну печатку Реєстру декларацій, автоматично оприлюднити декларацію у публічній частині Реєстру та зберігати її на веб-сайті Реєстру декларацій для відкритого цілодобового доступу.
Отже, спеціально уповноваженим органом – НАЗК визначена виключно електронна форма декларації як найефективніша та єдино можлива, при цьому законодавством не передбачено проведення повних перевірок, логічного та арифметичного контролю, а також контролю за своєчасністю подання декларації, які подані до НАЗК в інший спосіб, ніж шляхом заповнення електронної форми на офіційному веб-сайті НАЗК через власний персональний електронний кабінет суб’єкта декларування з використанням програмних засобів Реєстру декларацій.
А так само законодавство не передбачає можливості перенесення даних з декларацій, поданих в іншій формі (паперовій), у електронну на сайт НАЗК та порядку їх перевірки.
Таким чином, чинними нормативно-правовими актами встановлено строки, спосіб, форму подачі декларації, те, що сам суб’єкт декларування подає таку
декларацію, в зв’язку з чим декларація може вважатися поданою тільки у разі її заповнення суб’єктом декларування на офіційному веб-сайті НАЗК за формою, що визначається НАЗК.
З огляду на викладене, ККС вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Другої судової палати ККС від 28.01.2020 (справа № 705/2583/17).
Ухвала колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 17.10.2023 у справі №991/5479/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/114357453
Аби першим отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.