Своєю думкою про стан медіації в Україні поділився заступник керівника департаменту аналітичної та правової роботи – начальник правового управління (IV) Верховного Суду доктор юридичних наук Михайло Шумило на міжнародному семінарі «Поширення литовського досвіду альтернативного вирішення спорів в Україні». Захід, був організований у межах проєкту «Посилення альтернативного вирішення спорів в Литві та Україні: пошук транскордонного рішення», що реалізується спільно Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та Вільнюським університетом.
Про це повідомляє прес-служба Верховного суду.
Доповідач розповів про роботу, яка ведеться щодо запровадження інституту медіації в Україні. Сучасний стан речей він охарактеризував як проміжний між «базаром» та «ринком», уточнивши, що в нашій країні існує профільна освіта, медіатори створюють професійні об’єднання тощо, однак поки що немає достатнього нормативного регулювання у цій сфері.
У законопроєкті, який підтримали народні депутати, закладено ідею всеохопності медіації. «У прийнятому в першому читанні Парламентом законопроєкті немає обмежень, медіація може застосовуватися під час вирішення будь-яких спорів», – зазначив доповідач.
Водночас він зауважив, що це рамковий проєкт – складається лише із 20 статей та визначає загальні принципи функціонування інституту. Михайло Шумило охарактеризував документ як «загальну частину» впорядкування медіації, натомість «спеціальна» – регулювання в адміністративних, господарських, сімейних, трудових спорах тощо, за його словами, має бути врегульована у спеціальних законах. Оскільки сьогодні ведеться багато дискусій серед фахівців та немає спільного бачення щодо багатьох моментів функціонування цього інституту, вирішили прийняти рамковий закон, який сприятиме переходу медіації від «базару» до «ринку» та стимулюватиме її розвиток у межах правового регулювання.
Водночас він додав, що, на жаль, в Україні втрачена довіра громадян до позасудового вирішення спорів, зокрема трудових. Так, чинне трудове законодавство передбачає можливість вирішення таких конфліктів комісіями по трудовим спорам, якщо йдеться про індивідуальний спір, та Національною службою посередництва і примирення, якщо йдеться про колективний трудовий спір. «Однак щойно законодавець прибрав імперативну норму закону щодо обов’язкового звернення працівників до комісії з вирішення трудових спорів, ці комісії «померли», оскільки люди почали звертатися до державних судів напряму. Це свідчить про неефективність зазначених комісій», – сказав Михайло Шумило. Для відновлення довіри до позасудового врегулювання трудових спорів, зазначив він, необхідно ще багато працювати.
Доповідач також нагадав, що новими процесуальними кодексами запроваджено інститут врегулювання спору за участю судді, але він не має великого попиту. Михайло Шумило зауважив, що судді, які пройшли спеціальне навчання, успішно його застосовують, хоча це поодинокі випадки.