30 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Солом’янського відділу державної виконавчої
служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства
юстиції (м. Київ) (далі – Солом’янський ВДВС м. Києва) у справі за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» (далі –ТОВ «Веллфін») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Постановою апеляційного суду у частині задоволення позовних вимог ТОВ «Веллфін» до ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості за відсотками і за простроченими відсотками скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у цих вимогах відмовлено.
Під час розгляду справи ухвалами апеляційного суду у позивача було витребувано копію акта Нацкомфінпослуг від 04 лютого 2019 року №1025/16-5/15 про порушення, вчинені ТОВ «Веллфін» на ринку фінансових послуг.
У зв’язку з невиконанням вимог ухвал до позивача було застосовано захід
процесуального примусу у вигляді накладення штрафу та зобов’язано надати
апеляційному суду докази. Також було застосовано захід процесуального
примусу у вигляді тимчасового вилучення належним чином завірених копій
зазначених документів. Копію ухвали від 07 лютого 2022 року надіслано
Солом’янському ВДВС м. Києва для виконання і ТОВ «Веллфін» до відома.
Старший державний виконавець ВДВС склав повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.
Ухвалою апеляційного суду від 19 вересня 2022 року повторно застосовано до позивача захід процесуального примусу у вигляді тимчасового вилучення належним чином завіреної копії зазначеного документа. Копію ухвали для негайного виконання направлено до Солом’янського ВДВС м. Києва.
Окремою ухвалою апеляційного суду від 26 квітня 2023 року доведено до відома Міністра юстиції України та прокурора міста Києва для відповідного реагування про виявлені факти, пов’язані з діями та бездіяльністю посадових осіб Солом’янського ВДВС м. Києва.
Окрему ухвалу мотивовано тим, що Солом’янський ВДВС м. Києва протиправно не виконав ухвали апеляційного суду про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, що зумовлює необхідність перевірки та правової оцінки дій та бездіяльності з вжиттям відповідних заходів реагування.
Постановою Верховного Суду окрему ухвалу апеляційного суду залишено без змін з огляду на таке.
Суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та направити її органам, до повноважень яких належить притягнення таких осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність в діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального правопорушення (частина третя статті 262 ЦПК України).
Вирішуючи питання про наявність підстав для постановлення окремої ухвали, апеляційний суд керувався тим, що дії та бездіяльність посадових осіб Солом’янського ВДВС м. Києва щодо невиконання ухвал апеляційного суду
про застосування до ТОВ «Веллфін» заходу процесуального примусу у вигляді
тимчасового вилучення документів, не відповідають приписам статей 19, 129-1
Конституції України, статей 143, 146 ЦПК України, статті 1, пунктів 1, 2, 3, 5, 7
частини першої статті 2, частини першої статті 13, частини першої, пункту 1
частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» та свідчать про створення з надуманих підстав, без урахування суті відповідних
процесуальних рішень та особливостей їх виконання, штучних перешкод у розгляді апеляційним судом цивільної справи, про явну неповагу до суду та ігнорування посадовими особами процесуальних рішень і вимог суду.
Виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України
«Про виконавче провадження»).
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 146 ЦПК України у разі неподання письмових, речових чи електронних доказів, що витребувані судом, без поважних причин або без повідомлення причин їх неподання суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів державним виконавцем для дослідження судом.
Ухвала про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
В контексті обставин, які слугували підставою для постановлення окремої ухвали, колегія суддів врахувала, що під час апеляційного перегляду справи,
зважаючи на процесуальну необхідність в огляді документів, судом апеляційної
інстанції двічі було постановлено ухвали про вжиття заходу процесуального
примусу у вигляді тимчасового вилучення документів, які були направлені для виконання до Солом’янського ВДВС у м. Києві.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що ухвали апеляційного суду відповідали вимогам статті 146 ЦПК України. Правовий статус зазначеної ухвали як виконавчого документа передбачений частиною третьою статті 146 ЦПК України, а вимоги до його змісту – частиною другою указаної статті.
Верховний Суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції, що суд, який застосовує захід процесуального примусу, зокрема тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, не може вважатись стягувачем у виконавчому провадженні, оскільки є державним органом, який здійснює правосуддя у справі і який видає виконавчий документ.
З урахуванням наведеного невиконання Солом’янським ВДВС ухвали суду, яка набрала законної сили і в силу прямої норми закону є виконавчим документом, який підлягає негайному примусовому виконанню, не узгоджується з наведеними приписами закону.
Також Верховний Суд зауважив, що тривале невиконання судового рішення, яке за своєю природою спрямоване на забезпечення повного й всебічного встановлення судом обставин справи та в силу вимог закону підлягає негайному виконанню, створює перешкоди суду у виконанні завдань цивільного судочинства – справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі №299/2742/19 (провадження № 61-8287св23) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/113236140.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.