На прикладі угоди про визнання винуватості колишнього Голови Верховного Суду Всеволода Князєва автор колонки в «Українській правді» Карина Асланян у співавторстві з Євгеном Крапивіним, керівником напряму «Правопорядок» Лабораторії законодавчих ініціатив, сформулювали чотири системні претензії до практики укладення угод зі слідством Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою (САП) та їх затвердження Вищим антикорупційним судом (ВАКС): критерії, за якими САП іде на угоду, залишаються непрозорими; Вищий антикорупційний суд вкрай рідко призначає за угодами реальне позбавлення волі; добровільні донати засуджених на Збройні Сили України не повинні бути умовою угоди чи згадуватися у вироку; а сама діяльність САП потребує аудиту, передбаченого законом, який жодного разу не проводився.
Привід: угода Князєва
У травні 2026 року Всеволод Князєв визнав вину в одержанні неправомірної вигоди на суму близько 2,7 млн дол. і уклав з прокурором САП угоду про визнання винуватості, надавши, за версією слідства, викривальні показання щодо інших суддів Верховного Суду. ВАКС призначив йому пʼять років позбавлення волі (фактичний строк відбування — близько чотирьох років з урахуванням часу в СІЗО), заборону обіймати посади в органах правосуддя протягом трьох років після відбуття основного покарання та конфіскував майно, зокрема кошти на суму 2 554 300 дол. Додатковою обставиною угоди стало перерахування Князєвим 1 104 600 дол. на благодійний фонд «Повернись живим» — кошти, вилучені під час обшуків і визнані речовими доказами у справі. На підставі показань Князєва підозри отримали четверо колишніх суддів Великої Палати Верховного Суду — Ірина Григор’єва, Жанна Єленіна, Ігор Желєзний та суддя у відставці Олександр Прокопенко; провадження щодо них триває.
Чому критерії угод САП, на думку авторів, непрозорі
Автори колонки звертають увагу, що угоду з Князєвим уклали вже на етапі судового розгляду — після приблизно п’ятдесяти судових засідань і двох років процесу, тоді як типово угоди укладаються на стадії досудового розслідування, де економія ресурсів сторони обвинувачення є значно суттєвішою. САП і ВАКС, за оцінкою авторів, публічно не пояснюють теоретичних підстав, з яких прокурор обирає шлях угоди в конкретній справі — раціональний вибір підозрюваного чи максимізацію викриття інших осіб, — а сам ВАКС, вирішуючи питання наявності суспільного інтересу в угоді, спирається виключно на матеріали, надані сторонами угоди, що, на думку авторів, звужує дискрецію суду до фактичного погодження з позицією сторін.
Донат на ЗСУ не повинен бути частиною угоди
Автори окремо наголошують на проблемності практики, коли засуджені за угодою переказують кошти на підтримку Збройних сил України як «добровільну» складову угоди — так, Князєв перерахував на фонд «Повернись живим» понад 1,1 млн дол., походження яких не було задеклароване і викликає питання до фінансового моніторингу. За позицією авторів, підтримка ЗСУ є приватною справою кожної людини, не може бути обов’язковою умовою угоди, а Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає згадувати такі необов’язкові складові угоди у вироку суду — така згадка, на їхню думку, створює у суспільства враження, що засуджений «відкупився» від покарання.
ВАКС рідко призначає реальне покарання за угодами
За оцінкою авторів, більшість угод у практиці ВАКС завершуються умовним покаранням, через що в суспільстві утвердилося сприйняття угод як «відкупу від правосуддя» — прикладом наведено угоду адвоката Олега Горецького, якого називали «бекофісом Князєва»: п’ять років умовно і 21 млн грн донату. Реальне позбавлення волі за угодою Князєва автори пояснюють насамперед резонансністю справи та тим, що вона вже майже два роки розглядалася судом по суті, а не типовою практикою застосування угод.
Аудит САП: норма є, виконання немає
Автори вказують, що відповідно до частини десятої статті 8-1 Закону України «Про прокуратуру» САП підлягає аудиту (зовнішній незалежній оцінці) кожні два роки; його проводить комісія за участю міжнародних експертів. Ця вимога чинна з 2023 року, однак, за твердженням авторів, жодного такого аудиту досі не відбулося. Автори пропонують зробити практику укладення угод, критерії їх застосування та подальшу реалізацію викривальної інформації (чи призвела вона до реальних вироків щодо інших осіб) окремим предметом такого аудиту.
Джерела: Карина Асланян, Євген Крапивін, «В інтересах суспільства: справа Князєва як індикатор системної проблеми укладення угод», Українська правда. Вирок Вищого антикорупційного суду щодо Всеволода Князєва – https://reyestr.court.gov.ua/Review/137195989.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.