Військовозобов’язаний громадянин України, який хоча й народився в іншій державі та має іншу національність, не звільняється від обов’язку захищати Україну та з’явитися за викликом в ТЦК та СП, якщо він пройшов медичний огляд, за яким визнаний придатним до військової служби та отримав під розписку повістку про обов’язкову явку за таким викликом.
Обставини справи
військовозобов’язаний, придатний за станом здоров’я для проходження військової служби, належним чином повідомлений про наслідки неприбуття за повісткою, не маючи поважних причин на неприбуття, звільнення чи відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, отримав «бойову» повістку про виклик до відділу ТЦК та СП для відправлення у військову частину, однак туди не прибув.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: суди попередніх інстанцій визнали винуватим та засудили обвинуваченого за ст. 336 КК.
У касаційній скарзі захисник стверджує, що в матеріалах кримінального провадження немає наказу на мобілізацію, мобілізаційного розпорядження чи повістки, які слугують підставами для призову на військову службу, як і доказів їх вручення, або зафіксованої відмови від їх отримання. Розписка, на яку послалися суди, не є належним способом оповіщення громадян про виклик, тому її безпідставно покладено в основу вироку в якості доказу. До того ж засуджений не володіє українською мовою з огляду на що, підписуючи цей документ, не розумів його змісту.
Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.
Обґрунтування позиції ККС
колегія суддів ККС вказала, що для кваліфікації діяння за ст. 336 КК необхідно встановити факт отримання військовозобов’язаним повістки та його неявку без поважних причин у зазначені місце і час до ТЦК та СП.
Розписка, що міститься в матеріалах кримінального провадження у сукупності з іншими доказами, зокрема, показаннями самого засудженого, свідків, письмовими доказами, доводить отримання ним повістки, про що слушно зазначено в судових рішеннях.
Засуджений ані під час судового розгляду, ані в суді апеляційної інстанції не заперечував, що після проходження медичного огляду, він отримав повістку, про що і розписався.
Що стосується доводів сторони захисту, що засуджений не розумів змісту вручених йому у ТЦК та СП документів і тих, у яких він розписався, то вони є неприйнятними.
Попередньо засудженому було усно роз’яснено його обов’язок з’явитися за викликом до ТЦК та СП, а також наслідки неявки без поважних причин, попереджено про кримінальну відповідальність.
Хоча засуджений вільно не володіє українською мовою, у зв’язку з чим для забезпечення його прав у кримінальному провадженні було залучено перекладача, проте знає її на достатньому для усного сприйняття та розуміння рівні з огляду на тривалий час його проживання в Україні, перебування у цивільному шлюбі з громадянкою України, трудову діяльність, а тому його твердження про необізнаність з обов’язком з’явитися до ТЦК та СП для відправлення у військову частину небезпідставно розцінили як обраний ним спосіб захисту.
Засуджений неодноразово зазначав, що оскільки він народився в Казахстані, а за національністю є білорусом, то не зобов’язаний захищати Україну, тим самим прямо висловив небажання проходити військову службу. Даних про те, що засуджений з моменту отримання повістки вчиняв бодай якісь спроби виправити ситуацію та вступити до лав ЗСУ, матеріали справи не містять. Така поведінка засудженого безсумнівно свідчить про умисне та свідоме ухилення ним від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Постанова колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 04.06.2026 справа № 678/1251/24 (провадження № 51-3540км25) https://reyestr.court.gov.ua/Review/137226651
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.