У податкових спорах тягар доведення правомірності здійснених донарахувань покладено на контрольний орган згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України. Формальні розбіжності, припущення чи покликання на недостатність документів без доведення відсутності реальної господарської діяльності не є достатньою підставою для донарахувань. Суд оцінює сукупність доказів та економічний зміст операцій, а не окремі формальні недоліки.
10 березня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу ГУ ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року у справі № 140/4934/25 за позовом Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка до ГУ ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Платник є сільськогосподарським підприємством, основною діяльністю якого є виробництво та реалізація сільськогосподарської продукції. На балансі підприємства обліковуються виробничі приміщення, тваринницькі комплекси, зерносклади, виробниче обладнання та інші основні засоби, які використовуються у виробничому процесі. За результатами планової виїзної документальної перевірки контрольний орган збільшив сільськогосподарському платникові грошові зобов’язання з податків на прибуток підприємств, на додану вартість, на доходи фізичних осіб, військового збору, а також застосував штрафні санкції. Загальна сума донарахованих грошових зобов’язань, зборів та застосованих санкцій перевищила 60 млн грн.
Волинський окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду, частково задовольнив позов, скасувавши більшість податкових повідомлень-рішень. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що контрольний орган не довів належними та допустимими доказами більшість установлених перевіркою порушень. Водночас суди визнали правомірність дій контрольного органу в частині мінімального податкового зобов’язання, податку на додану вартість і штрафу.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Первинні документи самі по собі не є єдиною та безумовною підставою для висновку про реальність або нереальність господарської операції. Визначений статтею 44 ПК України обов’язок платника вести облік на їх підставі не означає, що відсутність окремих документів автоматично доводить фіктивність операції.
Вирішальне значення має сукупна оцінка доказів та встановлення реального економічного змісту операції. У разі наявності підтверджень фактичного використання товарно-матеріальних цінностей, основних засобів чи послуг угосподарській діяльності формальні недоліки оформлення документів не є підставою для відмови у формуванні витрат або амортизації, а витрати визнаються відповідно до П(С)БО 16 у періоді їх здійснення за умови їх зв’язку з господарською діяльністю.
Контрольний орган зобов’язаний довести не лише наявність розбіжностей у звітності чи обліку, а й причиново-наслідковий зв’язок між такими розбіжностями та заниженням об’єкта оподаткування. Саме по собі арифметичне зіставлення показників, припущення або формальні зауваження без доведення викривлення податкового обліку не є достатньою правовою підставою для донарахування грошових зобов’язань відповідно до статті 77 КАС України.
Право платника на зменшення фінансового результату на суму витрат, зокрема пов’язаних зі списанням товарно-матеріальних цінностей на ремонт чи поточне обслуговування, а також на нарахування амортизації, залежить від факту обліку відповідного активу та його використання у господарській діяльності. Контрольний орган зобов’язаний довести використання активів або товарно-матеріальних цінностей поза межами господарської діяльності. Сам факт спору щодо окремих витрат або сумніви у їхній обґрунтованості не є достатньою підставою для позбавлення платника права на амортизацію чи формування витрат без встановлення фактичного використання активів поза межами господарської діяльності.
Застосування 30-відсоткового коригування за операціями з нерезидентами можливе лише у випадку наявності визначених законом передумов, закріплених підпунктом 140.5.5-1 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України, як-от: якщо нерезидент не сплачує податок на прибуток у державі реєстрації або не є податковим резидентом такої держави. Сам по собі факт віднесення організаційно-правової форми нерезидента до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України, не є достатньою підставою для застосування такого коригування без доведення зазначених обставин.
Податкові зобов’язання з податку на додану вартість виникають лише тоді, коли фактично відбувається постачання товарів або послуг. Тобто підлягає врахуванню принцип пріоритету економічного змісту над формою. Отримання та повернення коштів як раніше наданої фінансової допомоги не утворює підстав для виникнення податкового зобов’язання та не зумовлює обов’язку складати податкову накладну.
Нарахування компенсаційних податкових зобов’язань згідно з пунктом 198.5 статті 198 Податкового кодексу України можливе лише за умови доведення використання товарів або послуг поза межами господарської діяльності, тоді як встановлення їхнього виробничого використання виключає підстави для такого нарахування.
Податкове законодавство не допускає подвійного визначення податкових зобов’язань. У разі якщо платник самостійно задекларував відповідні суми, зокрема у формі № 4ДФ, контрольний орган не має повноважень повторно визначати ті самі суми як основний платіж.
Відповідальність згідно зі статтею 125-1 Податкового кодексу України настає лише за умови встановлення факту ненарахування, неутримання або несплати податку до або під час виплати доходу. Сам по собі факт наявності податкового боргу станом на дату перевірки або несвоєчасної сплати узгодженого податкового зобов’язання без встановлення таких обставин не утворює складу податкового правопорушення. Застосування підвищених штрафних санкцій можливе лише за умови доведення відповідної форми вини, відсутність чого доводить протиправність їх застосування.
Мінімальне податкове зобов’язання потрібно визначати з урахуванням усіх земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні платника і підлягають внесенню до відповідного розрахунку. Саме платник зобов’язаний доводити обставини, на які покликається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Ненадання доказів віднесення всіх належних земельних ділянок до розрахунку мінімального податкового зобов’язання означає, що відповідні висновки контрольного органу не є спростованими. Водночас самі по собі процедурні порушення під час проведення перевірки не є безумовною підставою для скасування податкових повідомлень-рішень, якщо вони не вплинули на правильність визначення податкових зобов’язань та не позбавили платника можливості реалізувати свої права.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 10 березня 2026 року у справі № 140/4934/25 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/134699565
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.