Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Сергій Бурлаков пояснив принцип добросовісності при вирішенні цивільних спорів у кредитних правовідносинах. На прикладах судової практики він розповів про аспекти застосування зазначеного принципу.
Про це повідомляє Судова влада.
Доповідач зауважив, що справедливість, добросовісність та розумність визначені серед основних засад цивільного законодавства у ст. 3 ЦК України, однак критерії добросовісної поведінки у законі не визначені. «Суддям, адвокатам, нотаріусам хотілось би, щоб у законі було прописано, за якими ознаками можна кваліфікувати поведінку учасника правовідносин як недобросовісну. Однак таких критеріїв закон не містить. І саме на судову практику покладається обов’язок встановлювати ту чи іншу поведінку в тих чи інших обставинах недобросовісною», – сказав Сергій Бурлаков. У постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 552/5033/16-ц КЦС ВС орієнтує суддів на те, що у конкретних обставинах необхідно встановлювати добросовісність або недобросовісність поведінки.
Наприклад, позичальник, передаючи в заставу квартиру, декларує, що в ній ніхто, крім нього, не проживає (діти не зареєстровані і з ним не проживають, він однією сім’єю без реєстрації шлюбу ні з ким не проживає тощо). Тобто об’єкт не обтяжений правами третіх осіб. Якщо виникають труднощі в поверненні кредитних коштів, боржник всупереч попередній заяві за допомогою третіх осіб намагається оскаржити договір застави. «Це є класичним проявом недобросовісності», – сказав суддя.
Також прикладом недобросовісної поведінки є дії, коли подружжя намагається штучно поділити спільне майно, щоб уникнути стягнення на нього. У постанові КЦС ВС від 6 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц зроблено висновок, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу.
Сергій Бурлаков звернув увагу на висновок, зроблений у постанові КЦС ВС від 5 лютого 2020 року у справі № 643/1674/17, про те, що законом не встановлено виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність дій, висновок про добросовісність поведінки особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала ця особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді.
Відповідаючи на запитання, Сергій Бурлаков акцентував, що, застосовуючи принцип добросовісності при ухваленні рішення, недостатньо в мотивувальній частині лише послатися на статті 3 і 13 ЦК України та зазначити, що особа діяла недобросовісно. «Суди повинні обґрунтувати та продемонструвати, які дії і чому свідчать саме про недобросовісність поведінки особи», – сказав доповідач.