Лариса Гретченко, адвокат, медіатор, керівник Центру «Адвокат дитини» ВША НААУ, заступник Голови Комітету з сімейного права НААУ, провела у Вищій школі адвокатури вебінар на тему: «Право дитини на спадок: законодавчі привілеї та договірний аспект. Виклики воєнного часу».
В умовах воєнного стану питання отримання спадщини, оформлення спадкових прав дітей набуває особливого значення і стає більш актуальним, ніж у довоєнні часи.
За загальним правилом Цивільний кодекс України розрізняє два види спадкування:
- за законом;
- за заповітом.
Для захисту прав дітей як вразливої категорії з числа спадкоємців законодавством закріплено право на обов’язкову частку у спадщині, за змістом якої малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця – спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).
До обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов’язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.
Перелік осіб, які мають право на обов’язкову частку, що визначений статтею 1241 ЦК, є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує. Позбавлення особи права на обов’язкову частку судом ЦК не передбачає, хоча особа, яка має право на обов’язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 ЦК.
Важливим у спадкових відносинах за участі дитини є перехід права на прийняття спадщини до спадкоємців у порядку спадкової трансмісії (ст. 1276 ЦК) і спадкування за правом представлення (ст. 1266 ЦК).
В системному огляді законодавства лектор приділила увагу правовим висновкам та позиціям Верховного Суду у справах про спадкування за участі дитини.
Висновки Верховного Суду щодо права на обов’язкову частку у спадщині містяться у постановах від 10.11.2021 року у справі № 607/24365/19, від 08.12.2021 року у справі № 552/3281/20.
Право на обов`язкову частку – це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту.
У постанові від 28.09.2022 по справі № 742/2354/20 Верховний Суд, з посиланням на норми статей 1268-1269 ЦК України дійшов висновку, що порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та від особливостей правового статусу спадкоємця як малолітньої, неповнолітньої, недієздатної особи або ж особи, цивільна дієздатність якої обмежена.
Для з`ясування обставини прийняття неповнолітньою особою спадщини необхідно встановити факти, що:
- спадкоємець є дитиною спадкодавця,
- на час відкриття спадщини є неповнолітньою особою,
- неповнолітньою особою не подано заяви про відмову від прийняття спадщини.
Частина четверта статті 1268 ЦК України встановлює додаткові гарантії охорони спадкових прав малолітніх, неповнолітніх, недієздатних осіб, а також осіб з обмеженою дієздатністю. Зазначені особи вважаються такими, що прийняли спадщину завжди, крім випадків їхньої відмови від спадщини, а щодо малолітніх та недієздатних осіб – відмови, здійсненої від їхнього імені батьками (усиновлювачами), опікуном з дозволу органу опіки та піклування (частини друга-четверта статті 1273 ЦК України).
Проте з міркувань практичного характеру зазначеним особам (їхнім представникам) доцільно подавати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори в тих випадках, коли до складу спадщини входить майно, права на яке вимагають свого включення у свідоцтво про право на спадщину (права власності на нерухоме майно, права на вклад, права інтелектуальної власності тощо).
В аспекті розгляду аліментів як елементу спадкових правовідносин необхідно, перш за все, розрізняти поточний обов’язок по сплаті аліментів на дитину і можливу заборгованість зі сплати аліментів.
При виборі і застосуванні норм права в згаданій категорії справ доцільно застосовувати висновки, викладені у постанові ВС від 21.03.2018 у справі № 161/11682/15-ц; постанові ВС від 12.08.2020 у справі №199/5826/16-ц; постанові ВС від 16.06.2021 у справі № 754/17704/18.
Зокрема, за змістом статті 194 СК України від погашення заборгованості за аліментами боржника не може звільнити жодна обставина. У випадку смерті платника аліментів його спадкоємці за рахунок наявних активів спадкової маси зобов’язані погасити заборгованість за аліментами на дитину. Обов’язок платника аліментів по їх сплаті після його смерті припиняється як нерозривно пов’язаний з його особою батька і не може бути виконаний іншою особою (стаття 608 ЦК України).
Ураховуючи, що спадкоємець у спірних правовідносинах поєднує у собі і боржника і кредитора, відповідно до положень статті 606 ЦК України його зобов’язання щодо виконання обов’язку, передбаченого статтею 1282 ЦК України, припиняються, а тому з урахуванням розміру заборгованості, який відповідає його частці у спадщині (1/2 частина), на відповідачку можливо покласти обов’язок зі сплати лише 1/2 частини заборгованості спадкодавця, що відповідає розміру її частки у спадщині.
Зі спадкоємця можна стягнути заборгованість по аліментах спадкодавця, але при цьому зобов’язання щодо відшкодування пені, 3 % річних та інфляційних за прострочення сплати аліментів є відповідальністю боржника, не входять до складу спадщини, а тому підстав для стягнення таких штрафних санкцій зі спадкоємця боржника немає.
У постанові Верховного Суду від 21.09.2022 року у справі № 170/581/21 розглядається питання щодо права на обов’язкову частку у спадщині, коли заповідана лише частина майна. Зокрема:
- Якщо заповідана лише частина спадкового майна, обов’язкова частка визначається, виходячи із вартості всього спадкового майна, але виділяється обов`язковому спадкоємцю з тієї частки спадкового майна, що залишилась поза заповітом.
- Якщо частка майна, що залишилась не заповіданою, менша порівняно із розміром обов’язкової частки у спадщині, обов’язковий спадкоємець отримує частку, якої не вистачає, із заповіданої частини спадкового майна.
У цій справі колегія суддів погодилася з доводами касаційної скарги про те, що у випадку, коли спадкоємцю, який має право на обов`язкову частку у спадщині, в майні спадкодавця припадає частка, рівна обов`язковій або більша, то правила статті 1241 ЦК України не застосовуються.
Щодо усунення права на спадкування, слід послуговуватися судовою практикою, зокрема постановою ВС від 01.02.2022 р. у справі № 759/18917/17, у якій зазначено, що у справах про усунення від права на спадкування, відповідно до ч.5 ст. 1224 ЦК України, суд має встановити сукупність таких обставин:
- ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання;
- перебування спадкодавця в безпорадному стані;
- потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності в сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Під час заходу Лариса Гретченко підкреслила, що спадковий договір не є окремим видом спадкування, а є інструментом договірного врегулювання прав та інтересів сторін. Відповідно, на відносини сторін не поширюються правила про спадкування, в тому числі право на обов’язкову частку.
За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача (ст. 1302 – 1308 ЦК України). Дитина може також виступати набувачем та відчужувачем за договором.
Як роз’яснено у п. 28 постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2008 № 7 на відміну від спадкоємця, який прийняв спадщину та відповідно до статті 1282 ЦК зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора, на набувача за спадковим договором такий обов’язок не покладається.