3 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду задовольнив позов судді Херсонського міського суду Херсонської області Інни Хайдарової до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, визнавши протиправним та скасувавши рішення ВККС від 20 січня 2026 року № 17/ас-26 про визнання її такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді. Суд зобов’язав Комісію повторно розглянути питання щодо кваліфікаційного оцінювання судді з урахуванням наданої правової оцінки.
Обставини справи
Хайдарова, маючи стаж роботи на посаді судді понад п’ять років, брала участь у конкурсі на зайняття 550 вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошеному ВККС ще у вересні 2023 року, претендуючи на посаду судді Одеського апеляційного суду. Успішно склавши кваліфікаційний іспит (тестування та практичне завдання), вона була допущена до другого етапу оцінювання — дослідження досьє та проведення співбесіди.
20 січня 2026 року, за результатами співбесіди в колегії № 4 ВККС, суддя набрала 417,24 бала та була визнана такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному суді. За критерієм особистої компетентності вона отримала 35,67 бала з 50 можливих, за соціальною компетентністю — також 35,67 бала з 50, а за критеріями професійної етики та доброчесності — 0 балів із 300 можливих, що автоматично означало негативний результат усього оцінювання.
Аргументи судді проти рішення Комісії
У позові Хайдарова наголошувала, що ВККС вибірково оцінила її пояснення, не навела в рішенні обґрунтованих сумнівів щодо непоказаних нею прикладів рішучості й безперервного розвитку, а також зауважила, що в ніч перед співбесідою — з 19 на 20 січня 2026 року — вона перебувала в укритті з неповнолітньою дитиною через масований обстріл Києва, що вплинуло на швидкість її відповідей.
Окремим і центральним аргументом позову стало те, що ВККС ще 22 квітня 2024 року рішенням № 85/ко-24 визнала суддю такою, що відповідає займаній посаді, дослідивши ті самі обставини щодо перебування на тимчасово окупованій території АР Крим і ті самі пояснення щодо декларації доброчесності за 2016 рік — і тоді Комісія спростувала сумніви Громадської ради доброчесності. Натомість 20 січня 2026 року та ж Комісія (у складі осіб, які входили до попереднього пленарного складу) дійшла протилежного висновку на основі фактично ідентичних фактів.
Позиція ВККС
Комісія наполягала, що позивачка не змогла надати конкретних прикладів прояву рішучості й відповідальності, обмежившись загальними твердженнями про оперативний початок виконання обов’язків судді після присяги. Щодо безперервного розвитку Комісія вказувала на нездатність судді детально пояснити зміст виконуваної роботи під час відрядження до Касаційного адміністративного суду ВС.
Щодо доброчесності Комісія послалася на два факти: невідображення в декларації доброчесності за 2016 рік інформації про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху (штраф 255 грн), а також проживання судді без нагальної потреби на тимчасово окупованій території АР Крим протягом 249 днів у 2014–2015 роках — обставина, зафіксована у висновку Громадської ради доброчесності від 23 листопада 2025 року.
Пояснюючи розбіжність із попереднім позитивним рішенням, Комісія наполягала, що кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді та оцінювання на здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді є різними, автономними процедурами з різними наслідками.
Правова позиція Верховного Суду щодо межі судового контролю
Суд нагадав, що підстави оскарження рішень ВККС за результатами кваліфікаційного оцінювання вичерпно визначені частиною третьою статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема пунктом 4 — відсутність у рішенні посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів висновків Комісії. Хоча оцінювання кандидатів є дискреційним повноваженням ВККС, у яке суд не може втручатися по суті, оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості рішення Комісії такою дискрецією не є.
Чому Суд визнав необґрунтованим оцінювання за критерієм особистої компетентності
Суд встановив, що Комісія залишила поза увагою наведені суддею під час співбесіди конкретні кількісні показники її роботи — за 2018–2019 роки вона розглянула 4079 справ з відсотком скасованих рішень лише 1,25% та відсутністю порушень процесуальних строків, а також приклад вирішення багаторічного цивільного спору. Жодних мотивів, чому ці пояснення не вплинули на оцінку, рішення не містило. Оскільки методологія Положення про кваліфікаційне оцінювання побудована на позитивній моделі ознак (перелік конкретних поведінкових характеристик), висновок про невідповідність показнику можливий лише за наявності зафіксованих проявів, що прямо суперечать цим ознакам — а таких фактів Комісія не навела.
Чому необґрунтованим визнано оцінювання соціальної компетентності
Аналогічно Суд встановив, що суддя наводила конкретні приклади ефективної комунікації та взаємодії (підхід до розгляду соціальних справ громадян без адвокатів, вирішення конфліктів у колективі), а щодо емоційної стійкості й стійкості мотивації — приклади свого дворазового виїзду з окупації та поведінки під час розгляду резонансної справи за участі народного депутата в залі. Рішення Комісії обмежилося лише переказом змісту показників без жодної оцінки цих пояснень і без вказівки, чому наведені приклади не заслуговували на вищий бал.
Ключовий висновок щодо непослідовності оцінки доброчесності
Найбільш принципову частину рішення Суд присвятив суперечності між двома оцінками Комісії того самого факту. У квітні 2024 року ВККС у пленарному складі, отримавши лист СБУ про відсутність відомостей щодо колабораційної діяльності судді, визнала пояснення щодо перебування в Криму переконливими й спростувала сумнів ГРД. У січні 2026 року та ж Комісія на основі ідентичних фактів дійшла протилежного висновку, оцінивши критерій доброчесності в 0 балів.
Суд послався на постанову Великої Палати ВС від 15 січня 2026 року у справі № 990/62/24, згідно з якою кваліфікаційне оцінювання — це єдина процедура з однаковою метою (сформувати кваліфікований суддівський корпус, якому довіряють) незалежно від підстави її проведення. Відповідно, для відступу від власного попереднього позитивного висновку щодо тих самих обставин Комісія зобов’язана навести нові обставини або чітко пояснити мотиви такого відступу — чого в оскаржуваному рішенні зроблено не було.
Суд також звернув увагу на суто арифметичну нелогічність: за Положенням про кваліфікаційне оцінювання бали знижуються на 15 за кожне виявлене порушення, однак підсумковий бал судді за доброчесність становив 0 з 300 можливих без пояснення, за які саме порушення та в якому обсязі відбулося таке зниження.
Результат розгляду
Верховний Суд дійшов висновку, що рішення ВККС не відповідає вимогам обґрунтованості, встановленим статтею 2 КАС України, та пункту 4 частини третьої статті 88 Закону «Про судоустрій і статус суддів», а тому підлягає скасуванню в повному обсязі. Комісію зобов’язано повторно розглянути питання щодо здатності судді здійснювати правосуддя в апеляційному суді з урахуванням правової оцінки, наданої Верховним Судом. На користь позивачки стягнуто судові витрати у розмірі 1331,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань ВККС.
Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.