7 липня 2026 року Третя секція Європейського суду з прав людини одноголосно ухвалила рішення у справі «Кунстель проти Словенії» (заява № 5257/22), не встановивши порушення статті 10 Конвенції (свобода вираження поглядів) у зв’язку з призначенням заявнику безумовного покарання у виді шести місяців позбавлення волі за образу та наклеп.
Обставини справи
З 2010 року заявник Мітья Кунстель у численних публікаціях на власному блозі систематично ображав двох журналістів — В.В. та Ш.П. Щодо В.В. він вживав грубу гомофобну лексику та звинувачення в розбещенні тварин і сексуальних домаганнях; щодо Ш.П. — принизливі сексистські вислови й звинувачення у проституції. Ці публікації тривали роками і супроводжувалися вигаданими подробицями та посиланнями на нібито свідків, що надавало їм оманливої достовірності.
В.В. та Ш.П. неодноразово зверталися до цивільних судів. 8 серпня 2012 року Люблянський окружний суд заборонив заявнику подальше поширення таких характеристик і лексики щодо В.В. Суди також видавали проміжні заборонні приписи, які заявник систематично порушував, за що його двічі оштрафували на 10 000 євро в межах цивільного провадження — штрафи він відкрито відмовився сплачувати. В одній з подальших публікацій він також погрожував фізичним насильством В.В. та його адвокатці, що стало предметом окремого кримінального провадження.
Перебіг кримінального провадження
8 березня 2012 року потерпілі подали приватний кримінальний позов за образу та наклеп щодо публікацій, зроблених у період з червня 2010 до лютого 2012 року. Коли ці публікації видалили за судовим рішенням, заявник 4 березня 2012 року повторно опублікував їх на новій платформі та продовжив писати.
Під час судового розгляду Ш.П. розповіла в залі суду, що одного разу під час читання публікацій заявника втратила свідомість, мала панічну атаку і потребувала седативних препаратів, а проблеми зі сном мала й на момент засідання. Заявник під час дачі показань В.В. публічно назвав його брехуном і повторив образливий вислів прямо в залі суду, а на пропозицію адвокатки відмовився прийняти подаровані нею предмети та натомість намагався сам вручити їй гумове щеня і книгу «Останні дні Гітлера».
13 травня 2013 року окружний суд визнав заявника винним за двома пунктами образи та одним пунктом наклепу, призначивши сукупно шість місяців позбавлення волі. Суд обґрунтував вирок тривалістю й серйозністю образ, відмовою сплатити раніше призначені штрафи, повторним оприлюдненням видалених публікацій, відсутністю каяття та наявністю попередніх судимостей.
Під час апеляційного провадження заявник погодився видалити всі образливі публікації й припинити писати про потерпілих в обмін на те, що В.В. вимагатиме лише попереджувального покарання та відкличе позови — але зобов’язання не виконав і продовжив публікації про В.В.
Позиції національних судів
30 жовтня 2014 року Люблянський апеляційний суд залишив вирок без змін, встановивши, що заявник не є журналістом, а В.В. і Ш.П. не є публічними особами; його твердження мали дифамаційний, а не фактологічний характер. Суд встановив, що блог заявника мав 35 000 підписників, а інші медіа поширювали посилання на нього. Апеляційний суд визнав ув’язнення крайньою мірою з огляду на безпрецедентні за обсягом та жорстокістю публікації, їхній безпідставний характер і відсутність попереднього контакту між сторонами.
19 вересня 2015 року Верховний суд Словенії залишив вирок в силі, зазначивши, що штраф явно не зупинив би заявника — адже й попереднє тюремне ув’язнення за інший злочин не мало стримувального ефекту, а призначені цивільні штрафи він відмовився сплачувати. Суд також констатував, що в цьому випадку йдеться вже не про реалізацію права на свободу вираження поглядів, а про «використання — точніше зловживання — людською здатністю говорити для публічного вираження негативних оціночних суджень щодо приватного й інтимного сімейного життя інших осіб».
17 червня 2021 року Конституційний суд відхилив конституційну скаргу заявника, визнавши, що його блог не є засобом масової інформації, а тому заявник не може вважатися журналістом, попри вчинення злочину через засоби масової комунікації. Суд визнав, що його публікації не мали захисту як політична мова чи внесок у суспільну дискусію.
Оцінка Європейського суду
Сторони не заперечували, що засудження становило втручання у свободу вираження поглядів заявника, яке мало законну підставу (статті 158 і 159 Кримінального кодексу Словенії) та переслідувало законну мету — захист репутації потерпілих.
Суд визнав, що зміст публікацій — грубі й вкрай образливі вислови, що подавали потерпілих у надзвичайно негативному світлі та завдавали їм страждань, — безсумнівно, досягав рівня серйозності, необхідного для застосування права на приватне життя за статтею 8 Конвенції. Суд наголосив: публікації робилися заявником у особистій якості, поза межами журналістської діяльності, не стосувалися професійної діяльності потерпілих (навіть попри те, що самі вони є журналістами), не були спровоковані їхньою поведінкою і не робили жодного внеску в суспільну дискусію, водночас ставши доступними для значної аудиторії — понад 35 000 підписників блогу, чиї публікації додатково поширювали інші медіа.
Ключовий висновок щодо пропорційності тюремного ув’язнення
Суд нагадав власний усталений принцип: застосування кримінально-правових санкцій у справах про дифамацію самé по собі не є непропорційним, однак ув’язнення в такому контексті залишається винятковою мірою, сумісною зі статтею 10 Конвенції лише тоді, коли серйозно порушені інші фундаментальні права.
У цій справі Суд визнав таку винятковість обґрунтованою: жодна інша санкція — ані цивільні штрафи, ані попереднє тюремне ув’язнення за інший злочин — не стримала заявника від продовження протиправної поведінки. Він відкрито заявляв, що ніколи не припинить публікації та не сплатить штрафи, продовжував ображати потерпілого навіть у залі суду під час власного процесу і порушив власну домовленість про видалення контенту, укладену під час апеляційного провадження, попри те, що це давало йому реальну можливість уникнути позбавлення волі.
Суд визнав мотивування національних судів релевантним і достатнім, зауваживши, що справа була безпрецедентною для словенської судової практики за обсягом і тяжкістю образливого контенту, а Верховний суд детально пояснив, чому жодна інша санкція не могла б виконати стримувальну функцію в цьому конкретному випадку.
Висновок
З огляду на межу свободи розсуду держав та належно проведене національними судами зважування конкурентних інтересів, Суд не знайшов переконливих підстав для перегляду оцінки національних органів. Порушення статті 10 Конвенції не встановлено.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.