Тривале проживання чоловіка та жінки окремо у зв’язку з особливостями їхньої професійної діяльності не може свідчити про припинення фактичних шлюбних відносин та про їх відсутність: КЦС ВС

27 березня 2019 року Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя.

Позивач зазначила, що 18 травня 2005 року вона обвінчалась з ОСОБА_4 та з цього часу вони почали проживати однією сім’єю без реєстрації шлюбу. 30 серпня 2007 року сторони зареєстрували шлюб,в 2009 році у них народилась донька. В 2015 році шлюб між сторонами було розірвано.

Посилаючись на те, що відповідач відмовляється у добровільному порядку поділити придбані під час їх спільного проживання земельні ділянки, позивач просила суд встановити факт їх спільного проживання як чоловіка та жінки без реєстрації у період із 18 травня 2005 року до 30 серпня 2007 року та здійснити поділ спірних земельних ділянок.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що з 18 травня 2005 року до 30 серпня 2007 року сторони проживали однією сім’єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, що підтверджується фактом вінчання сторін, реєстрацією позивача у квартирі відповідача з березня 2006 року, довідкою комунального підприємства, публікаціями у журналі та інтернет-виданнях про їх спільне проживання та копією позовної заяви ОСОБА_4 про поділ майна, де він зазначав про спільне проживання. Спірні земельні ділянки придбані відповідачем в лютому 2006 року у період фактичного проживання сторін однією сім’єю, а тому належать сторонам на праві спільної сумісної власності та підлягають поділу у порядку, передбаченому нормами СК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що періодичне спільне проживання сторін не є достатнім для визнання факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у розумінні статті 74 СК України,без наявності інших ознак сім’ї, враховуючи те, що у період 2005-2006 років ОСОБА_4 брав участь у Лізі Чемпіонів УЄФА, більшість матчів у якій проходили за межами України. Крім того, ОСОБА_4 надав докази на підтвердження його доходів до моменту придбання спірних земельних ділянок.

Колегія суддів не погодилася із зазначеним висновком апеляційного суду з таких підстав.

Про утворення особами сім’ї може свідчити не тільки укладення між ними шлюбу, кровне споріднення, усиновлення, а й інші обставини, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

У цій справі факт проживання сторін у період з 18 травня 2005 року (дати здійснення церковного шлюбного обряду) до 30 серпня 2007 року (дату реєстрації шлюбу) однією сім’єю без реєстрації шлюбу підтверджено належними та допустимими доказами. Зокрема, свідоцтвом про вінчання сторін від 18 травня 2005 року (вінчанням є здійснення церковного шлюбного обряду, який благословляється церквою та висловлює наміри сторін на створення сім’ї, спільне проживання та народження спільних дітей), реєстрацією місця проживання позивача у березні 2006 року у квартирі, яка є власністю відповідача, та фактичним проживанням у цій квартирі разом із відповідачем, публічним висвітленням спільного проживання сторін у період 2004-2006 років та позиціонування їх як сімейної пари, яка проживає разом, подальшою реєстрацією у 2007 році шлюбу та народженням спільної дитини. До того ж ОСОБА_4 у позовній заяві від 01 жовтня 2015 року до ОСОБА_3 зазначив про те, що з 2001 року по 2007 рік сторони проживали однієї сім’єю без реєстрації шлюбу.

Апеляційний суд вищевказаних обставин справи не врахував, доводи позивача належним чином не перевірив, послався на тривале проживання відповідача у зв’язку із участю у спортивних турнірах окремо від позивача,що не може свідчити про те, що сторони не перебували у фактичних сімейних відносинах та не вели спільний бюджет та господарство, оскільки вказує лише на особливості професійної діяльності позивача, та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постановою Верховного Суду від 27 березня 2019 року постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 16 листопада 2018 року скасовано, а рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 15 червня 2018 року залишено в силі.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі No 354/693/17-ц (провадження No 61-48153св18) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/80889111

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду:

1) від 28 листопада 2018 року в справі No 127/11013/17 (провадження No 61-10045св18) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/78378807

2) від 18 грудня 2019 року в справі No 761/3325/17-ц (провадження No 61-40222св18) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/86565346