Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за вироком місцевого суду ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, страхової компанії, третьої особи – МТСБУ про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, задоволено частково. Стягнуто зі страхової компанії на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 141609 , 36 грн . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 58 333,58 грн та 500 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно.
Апеляційний суд залишив указаний вирок без зміни.
Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС визнала такими, що не ґрунтуються на вимогах закону,доводи представника страхової компанії, який вказував на те, що страхова компанія не є належним відповідачем у справі, а виступає лише кореспондентом іноземної страхової компанії, яка застрахувала цивільну відповідальність ОСОБА_2 за договором міжнародного страхування «Зелена карта», за яким забезпечено автомобіль.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпіла від кримінального правопорушення ОСОБА_1, вважаючи ОСОБА_2 винуватим у вчиненні щодо неї кримінального правопорушення, подала до місцевого суду цивільний позов у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК. При цьому вона визначила ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (власник автомобіля) відповідачами за цим позовом, а МТСБУ – третьою особою, оскільки не мала даних про те, чи застрахована цивільна відповідальність ОСОБА_2.
Далі ОСОБА_1 звернулася до суду із клопотанням про виключення ОСОБА_3 з відповідачів за її цивільним позовом і, навпаки, залученням страхової компанії відповідачем у справі. Свою вимогу ОСОБА_1 обґрунтувала наданою їй у листах із МТСБУ та страховою компанією інформацією, відповідно до якої представником іноземної страхової компанії (страховика відповідальності особи, винуватої у ДТП) на території України є страхова компанія, яка уповноважена здійснювати врегулювання та відшкодування шкоди, завданої під час ДТП, в порядку та на умовах, передбачених чинним законодавством України.
При цьому з листа страхової компанії вбачається, що вказана компанія повідомила ОСОБА_1 про необхідність надання переліку документів для відшкодування шкоди. В подальшому ОСОБА_1, посилаючись на зазначену інформацію, неодноразово зверталася до районного суду із новим позовом, в якому визначала ОСОБА_2 та страхову компанію відповідачами, лише уточнюючи свої вимоги щодо розміру відшкодування, проте більше не змінювала своїх вимог у частині визначення кола осіб відповідачів. При цьому страхова компанія подавала відзиви на цивільний позов ОСОБА_1 та додаткові пояснення, і в жодному із вказаних документів не заперечувалася обставина того, що саме страхова компанія є належним відповідачем за позовом ОСОБА_1.
З урахуванням вимог ст. 178 ЦПК, відповідно до якої у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову, ні у позивача ОСОБА_1, ні у суду не було підстав сумніватися в тому, що страхова компанія є належним відповідачем та суб’єктом цих спірних матеріальних правовідносин.
Крім того, страхова компанія не заперечувала того, що є належним відповідачем у судах обох інстанцій, а тому з урахуванням вимог ст. 433 КПК щодо меж перегляду справи судом касаційної інстанції у ККС відсутні повноваження та підстави щодо з’ясування цієї обставини під час касаційного розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_2 за доводами касаційної скарги.
Отже, доводи касаційної скарги про те, що страхова компанія є неналежним відповідачем та суди всупереч вимогам ЦПК та КПК безпідставно не відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1, необґрунтовані.
Детальніше з текстом постанови ККС від 13.04.2021 у справі No199/4877/19 (провадження No51-37км21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/96282057