Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року (справа No645/606/17-ц) розглянуто скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Тревел Профешнл Груп» (далі – ТОВ «Тревел Профешнл Груп»), третя особа – фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі – ФОП ОСОБА_3), про захист прав споживачів.
Судом встановлено, що 06 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 (турист) та ФОП ОСОБА_3 (турагент), що діяла на підставі агентського договору, укладеного з ТОВ «Тревел Профешнл Груп» (туроператор), було укладено договір про надання туристичних послуг. Відповідно до умов вказаного договору турагент зобов’язувався забезпечити надання туристу туру, сформованого туроператором до Об’єднаних Арабських Еміратів (далі – ОАЕ) з 31 жовтня 2014 року до 07 листопада 2014року. Сума коштів за тур (56 090,00 грн.) своєчасно і в повному обсязі була сплачена позивачем 17 жовтня 2014 року.
Після укладення між сторонами договору про надання туристичних послуг туроператор сформував пакет документів для отримання туристами візи та надіслав їх приймаючій стороні для подальшої передачі документів у міграційну службу ОАЕ; сформував пакет туристичних послуг для позивача шляхом придбання їх у осіб, які безпосередньо їх надають (авіакомпанії, готелю та ін.).
Оскільки позивачеві було відмовлено у видачі візи, подорож не відбулася. У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом доТОВ «Тревел Профешнл Груп» та ФОП ОСОБА_3 про захист прав споживача. Позивач зазначив, що відповідачі своїх зобов’язань за договором не виконали, тур сформованийне був, документи, які необхідні для одержання туристичних послуг, передані не були, що згідно з умовами договору вважається невиконанням туроператором своїх обов’язків із організації туру. Позивач просив визнати недійсними умови пункту 2.2договору про надання туристичних послуг, а саме умови, якими встановлений розмір фактичних витрат за строками відмови від туру у відсотковому співвідношенні до вартості подорожі; стягнути з ТОВ «Тревел Профешнл Груп» на його користь майнову шкоду в розмірі 106 733,88 грн, а з ФОП ОСОБА_3 – майнову шкоду в розмірі 5 425,77 грн.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 червня 2018року визнано недійсним пункт 2.2 договору про надання туристичних послуг з моменту укладання; стягнуто з ТОВ «Тревел Профешнл Груп» на користь ОСОБА_1 103 713,42 грн.; стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 5 272,23 грн. Постановою Харківського апеляційного суду від 29 січня 2019 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Верховний Суд погодився з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Підстав для визнання недійсними умов пункту 2.2 договору про надання туристичних послуг від 16 жовтня 2014 року, які добровільно погоджені сторонами, немає. Умови пункту 2.2 договору відповідають положенням частини десятої статті20 Закону України «Про туризм» та не можуть бути визнані такими, що не відповідають принципу добросовісності.
Апеляційний судом було правильно встановлено, що відповідачі виконали свої зобов’язання за договором про надання туристичних послуг від 16 жовтня 2014 року. В той же час позивачеві посольством ОАЕ було відмовлено у видачі візи, у зв’язку з чим подорож не відбулася.
Туроператор несе перед туристом відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування, крім випадків, якщо: невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося з вини туриста, невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося з вини третіх осіб, не пов’язаних з наданням послуг, зазначених у цьому договорі, та жодна із сторін про їх настання не знала і не могла знати заздалегідь (частина дванадцята статті 20 Закону України «Про туризм»).
Туроператор не несе відповідальності за відмову посольства країни відвідування у видачі візи або невидачу візи до початку подорожі, а сплачені кошти підлягають поверненню туристу за вирахуванням витрат, які вже поніс туроператор/турагент на організацію туру, визначених в пункті 2.2 договору, та анулювання всіх туристичних послуг на момент такої відмови.
Враховуючи наведене, Верховний Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій – без змін.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі No645/606/17 (провадження No 61-4615св19) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/88375873
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду:
- від 13червня 2018 року у справі No 346/3533/16-ц (провадження No61-29868св18) http://reyestr.court.gov.ua/Review/75690232
- від 18 грудня 2019 року у справі No 524/5185/17-ц (провадження No 61-14877св18)http://reyestr.court.gov.ua/Review/86717871