У разі передачі майна у найм не його власником судовому захисту підлягатимуть порушені таким чином права

Право на передання майна у найм (оренду) має його власник або ж особа, якій належать майнові права.

09 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного
провадження справу за позовом ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення комерційного призначення (павільйону).

Звертаючись з цим позовом до суду, позивачі зазначили, що в червні 2015 року відповідач уклала договір оренди павільйону з ФОП ОСОБА_4, а в липні 2015 року вона уклала ще один договір оренди цього ж приміщення вже з ФОП ОСОБА_5, передавши спочатку одному орендарю цей павільйон для здійснення
діяльності у сфері громадського харчування – розміщення кафе без права
передачі його в суборенду строком на 2 роки 11 місяців із щомісячною орендною
платою в розмірі 1 165 грн, а через місяць – іншому орендарю на той же строк, але із щомісячною орендною платою в розмірі 3 495 грн.

Позивачі вважають, що спірні договори оренди мають бути визнані судом недійсними відповідно до статті 203, частини третьої статті 215 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги, районний суд, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідач уклала з позивачами договори
оренди павільйону за відсутності в неї правовстановлюючих документів на об’єкт оренди та на земельну ділянку, на якій він розташований, а тому наявні підстави для визнання цих договорів оренди недійсними.

Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, відмовив у задоволенні позову з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є недійсність укладених сторонами договорів оренди нежитлового приміщення (павільйону) в зв’язку з відсутністю у відповідача права власності на це приміщення та порушення нею Порядку розміщення тимчасових споруд, що суперечить положенням статті 761 ЦК України та статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Підставою недійсності правочину відповідно до частини першої статті 215
ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Обставини, на які посилаються позивачі в обґрунтування своїх вимог, не стосуються змісту спірних правочинів, а тому не є підставою для визнання їх недійсними, передбаченою частиною першою статті 203 ЦК України.

На інші обставини як на підставу своїх вимог позивачі не посилаються.

За таких обставин, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, підстав для задоволення позову Верховний Суд не встановив.

Посилаючись на відсутність у відповідача права власності на предмет договорів та порушення Порядку розміщення тимчасових споруд, позивачі не зазначили, які саме їх права, свободи чи законні інтереси було порушено внаслідок укладення договорів. Не встановлено таких порушень і під час судового розгляду.

Право передання майна у найм має власник майна або особа, якій належать
майнові права. У разі передачі майна у найм не власником цього майна судовому захисту підлягатимуть порушені таким чином права власника цього майна.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд зазначив, що позивачі не заявляють про належність їм права власності чи майнових прав на предмет оспорюваних
договорів, а тому підстав для задоволення позову за обставин, на які вони
посилаються, немає.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 09 січня 2019 року в справі No 689/1157/16-ц (провадження No 61-19770св18) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/79173570


Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року в справі No 761/31053/19 (провадження No 61-3551св20) https://reyestr.court.gov.ua/Review/95170244