Виконавець зобов’язаний розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання і пересвідчитися в тому, що такі заяви подані належними особами.
22 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного
провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа – Державна казначейська служба України, про стягнення грошових коштів.
Суд установив, що за рахунок частини коштів, отриманих від продажу квартири
позивача на торгах, були погашені кредитний борг і судові витрати. Решту коштів
(значну частину) за розпорядженням державного виконавця перерахували на відкритий на ім’я позивача рахунок у банку, за кілька днів вони були зняті в банкоматі.
Позивач вказував, що не отримував цих коштів. Він звернувся до поліції, і на підставі його заяви було розпочато розслідування за фактом заволодіння коштами з використанням персональних даних позивача для підробки заяви-анкети до банку та заяви до державної виконавчої служби.
Відповідно до почеркознавчої експертизи підписи на поданих до банку та відділу державної виконавчої служби від імені позивача документах виконані не ним; для відкриття рахунку в банку надавалася копія паспорта, знята з підробленого
паспортного бланка, заповненого іншим, ніж у позивача, почерком, із вклеєною
фотокарткою іншої людини. Оригінали цих документів він надавав лише у державну виконавчу службу.
Позивач просив суд стягнути з державної виконавчої служби на свою користь залишок коштів від реалізації на торгах його майна й відшкодувати завдану йому
моральну шкоду.
Рішенням районного суду позов задоволено частково. Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відкритого у Державній казначейській службі України Єдиного казначейського рахунку
Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро) на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної та моральної шкоди кошти. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову, оскільки не доведено, що шкоду позивачеві завдав саме державний виконавець. Позивач не довів, що кошти з рахунку зняв не він. Для відкриття рахунку було надано належним чином завірену копію паспорта саме позивача, до правоохоронних органів про втрату паспорта він не звертався.
Верховний Суд постанову апеляційного суду скасував, рішення районного суду залишив без змін, виключивши з його резолютивної частини слова «шляхом
списання коштів з відкритого у Державній казначейській службі України Єдиного
казначейського рахунку Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро)» з огляду на таке.
Доводи державного виконавця про те, що позивач не надав до суду доказів
протиправності дій державного виконавця, зокрема відповідного рішення суду, і окремо не оскаржував дії державного виконавця, безпідставні. Законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, що можуть свідчити
про протиправність діянь державного виконавця, а суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів.
Згідно із частиною першою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим
Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до статті 2 цього Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад: верховенства права; законності; справедливості, неупередженості та об’єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження.
Відповідно до статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба
сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів. Про відкладення проведення виконавчих дій виконавець виносить відповідну постанову.
Ураховуючи наведене та беручи до уваги принцип розумної обачності, який безумовно має застосовуватися у виконавчому провадженні, Верховний Суд
вважає, що на порушення основних засад здійснення виконавчого провадження та на порушення своїх імперативних обов’язків, передбачених пунктом 3 частини
другої статті 18, статті 32 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якими виконавець зобов’язаний розглядати в установлені законом строки заяви
сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання, державний
виконавець, приймаючи до розгляду заяву, подану нібито позивачем, про повернення залишку коштів від реалізації на торгах майна і заяву-анкету до банку про надання банківських послуг, яка нібито підписана позивачем, зобов’язаний був пересвідчитися в тому, що такі заяви подав саме позивач.
Державний виконавець зазначених дій не вчинив і у своїй апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції цього не заперечував, зазначаючи, що жодним
законодавчим актом його не зобов’язано перевіряти, чи тією особою, яка подає
заяву, подано цю заяву та її підпис. Зазначене спростовується наведеними положеннями Закону України «Про виконавче провадження», які передбачають, що державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом
заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, проявити принцип «розумної обачності» і він не відклав вчинення виконавчої дії, тобто надання вказівки банку на перерахунок коштів, які залишилися від реалізації майна на торгах, до з’ясування обставин подання такої «незрозумілої» заяви від імені ОСОБА_1, за відсутності його самого.
Ураховуючи, що державний виконавець не виконав обов’язку з повернення
позивачу залишку коштів від реалізації на торгах його майна, Верховний Суд
дійшов висновку, що державний виконавець допустив протиправну бездіяльність, внаслідок якої позивача було позбавлено права власності на належне йому майно (грошові кошти).
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі No 203/798/20 (провадження No 61-10047св22) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109210872.