Ухвала, якою вирішено питання про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, не є процесуальною ухвалою, яка перешкоджає провадженню у справі

04 серпня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової
палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного
провадження справу за клопотанням юридичної особи, зареєстрованої за законодавством Королівства Саудівська Аравія – Нешинал Еар Сервісіс (НАС Холдінг) (далі – Нешинал Еар Сервісіс) про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішень Високого Суду Правосуддя Англії та Уельсу.

Звертаючись до суду з клопотанням, заявник зазначав про те, що він, Кредітрейд ЕлЕлПі (Creditrade LLP) – юридична особа, зареєстрована за законодавством Англії та Уельсу, та Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіаційна Компанія «Роза Вітрів» (Windrose Aviation Company Limited) (далі – ТОВ «Авіаційна Компанія «Роза Вітрів»), зареєстроване за законодавством України, уклали угоду, яка сторонами не виконувалась. У зв’язку з цим Нешинал Еар Сервісіс звернулося до Високого Суду Правосуддя (Англія та Уельс) із позовом до Кредітрейд ЕлЕлПі (Creditrade LLP) та ТОВ «Авіаційна Компанія «Роза Вітрів», який був задоволений. На підставі рішення суду в подальшому іноземний суд видавав накази, до яких вносились зміни. Посилаючись на те, що рішення боржником ТОВ «Авіаційна Компанія «Роза Вітрів» не виконане, стягувач Нешинал Еар Сервісіс звернувся до суду з клопотанням про визнання рішення Високого Суду Правосуддя (Відділення Королівської Лави, Комерційний суд) (Англія та Уельс) від 24 серпня 2016 року у справі No 2014 FOLIO 602 за позовом Нешинал Еар Сервісіс до Кредітрейд ЕлЕлПі (Creditrade LLP), ТОВ «Авіаційна Компанія «Роза Вітрів» про стягнення заборгованості; надання дозволу на примусове виконання зміненого наказу Високого Суду Правосуддя (Відділення Королівської Лави, Комерційний суд) (Англія та Уельс) від 27 вересня 2018 року у справі No 2014 FOLIO 602.

Місцевий суд задовольнив клопотання.

Апеляційний суд скасував ухвалу місцевого суду, направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної
інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Повноваження суду апеляційної інстанції скасувати ухвалу, що перешкоджає
подальшому провадженню у справі, кореспондуються зі статтею 379 ЦПК України, у якій передбачено підстави для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Тлумачення частини першої статті 374 ЦПК України свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості скасовувати ухвалу з направленням справи для продовження розгляду у випадку, якщо ця ухвала не перешкоджає подальшому провадженню у справі. У кожному випадку суд
апеляційної інстанції повинен перевіряти чи перешкоджає ухвала суду першої
інстанції подальшому провадженню у справі.

Аналіз терміна «провадження» у контексті цивільного процесуального
законодавства дає підстави для висновку про те, що зазначений термін у цивільному законодавстві означає як зібрання певних документів, які були предметом судового розгляду (справа), так і комплекс певних процесуальних дій у їх системі.

При цьому за наслідком розгляду клопотання про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішень іноземного суду суд також постановляє ухвалу, яка за своєю природою не є ухвалою суто з процесуальних питань, а є вирішенням спору по суті. Таким чином, ухвала, якою вирішено питання про
визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, є за своєю природою судовим рішенням, яким завершено розгляд, а не
процесуальною ухвалою, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Апеляційний суд цього не врахував, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та направляючи справу для продовження розгляду до цього ж суду, узагальнено
послався на статті 367, 374, 376, 379, 381, 382, 466, 467 ЦПК України, не конкретизував при цьому підставу (з передбачених статтею 379 ЦПК України) та повноважень (з передбачених статтею 374 ЦПК України).

У цьому випадку апеляційний суд, який встановив порушення судом першої
інстанції положень статті 466 ЦПК України, мав ухвалити своє рішення та вирішити питання, які, на його думку, були неправильно вирішені районним судом.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі No 758/6080/19 (провадження No 61- 7148св21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/98881660