23 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Органу опіки та піклування Дніпровської районної державної адміністрації (далі – Дніпровської РДА), про скасування усиновлення та за зустрічним позовом Органу опіки та піклування Дніпровської РДА в особі Служби у справах дітей Дніпровської РДА в інтересах малолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа – Комунальний заклад «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Добре вдома» Дніпропетровської обласної ради (далі – КЗ «ЦСП «Добре вдома» ДОР»), про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Суд установив, що на підставі судового рішення позивачі всиновили малолітню дитину ОСОБА_3. До ухвалення рішення про усиновлення ОСОБА_3 був тимчасово влаштований у їхню родину для можливості більше його пізнати, при цьому подружжю надавались практичні рекомендації психолога та зверталася їх увага на те, що дитина має певні поведінкові особливості (активний, іноді проявляє агресію, важко будує контакт з однолітками), може вередувати та ігнорувати зауваження і прохання дорослих. Два з половиною роки після усиновлення дитина проживала у подружжя. Згодом у хлопчика стали проявлятися вади характеру, спостерігалася неадекватна поведінка, тому вони просили суд скасувати усиновлення.
Орган опіки та піклування Дніпровської РДА подав зустрічний позов про позбавлення усиновлювачів батьківських прав, стягнення аліментів через
неналежне виконання ними батьківських обов’язків, зазначаючи, що за час
перебування дитини в родині її стан фізичного та психологічного здоров’я
погіршився, при цьому батьки самоусунулися від виконання своїх батьківських
обов’язків.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 та частково задовольнив зустрічний позов, оскільки перед усиновленням майбутні
батьки усвідомлювали як стан здоров’я дитини, так і особливості її поведінки,
спричиненої тяжким дитинством.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов
ОСОБА_1, ОСОБА_2, зазначивши, що незалежно від волі усиновлювачів вони не можуть спільно проживати з дитиною та виконувати батьківські обов’язки. У задоволенні зустрічного позову апеляційний суд відмовив.
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, залишив у силі рішення суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.
Відповідно до частини першої статті 238 СК України суд може скасувати усиновлення, зокрема якщо між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов’язків.
Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до частин першої, четвертої статті 14 Європейської конвенції
про усиновлення дітей усиновлення може бути скасовано лише на підставі серйозних обставин, передбачених законом.
Суд установив, що до усиновлення хлопчик був тимчасово влаштований у родину позивачів для можливості більше його пізнати, подружжю надавав практичні рекомендації психолог, який звертав увагу на те, що дитина має певні поведінкові особливості. Після усиновлення дитина проживала в сім’ї позивачів два з половиною роки.
Після погіршення стосунків з дитиною усиновлювачі не зверталися до фахівців, щоб установити причини неналежної поведінки хлопчика, й ухилилися від надання допомоги щодо вирішення питання його психоемоційного стану. Натомість вони повернули хлопчика до органу опіки та піклування й після цього не відвідували його, не цікавилися його здоров’ям і розвитком, хоча продовжували бути його батьками й мали відповідні як права, так і обов’язки щодо дитини.
Відмовляючи ОСОБА_1, ОСОБА_2 у задоволенні позову про скасування
усиновлення, суд першої інстанції правильно виходив із недоведеності позивачами обставин про те, що поведінка дитини під час проживання в їхній сім’ї змінилась настільки, що негативно вплинуло на взаєморозуміння в сім’ї, з приводу чого виникли конфліктні відносини, та призвело до ускладнень стосунків між батьками та дитиною поза волею позивачів. Саме поведінка позивачів вплинула на їх стосунки з дитиною, зокрема батьки (усиновлювачі) не вчинили жодних дій для налагодження гармонійних та сімейних відносин між ними та дитиною.
Щодо позбавлення усиновлювачів батьківських прав Верховний Суд зауважив, що ухиляння батьків від виконання своїх обов’язків відповідно до статті 164 СК України має місце не тільки, коли вони не піклуються про фізичний і духовний
розвиток дитини, її навчання, а й коли батьки, надаючи дитині житло та необхідне харчування, не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини.
Суд першої інстанції установив, що батьки свідомо ухиляються від виконання
батьківських обов’язків стосовно усиновленої ними дитини. Наявні об’єктивні і безсумнівні докази винної поведінки подружжя та їх свідомого нехтування своїми батьківськими обов’язками стосовно усиновленого, та враховуючи якнайкраще забезпечення інтересів дитини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_1, ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дитини.
Таким чином, Верховний Суд залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким відмовлено позивачам у скасуванні усиновлення, натомість їх позбавлено батьківських прав та стягнуто з подружжя аліменти на користь особи (установи),
яка виконуватиме обов’язки законного представника (усиновлювача) дитини.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі No 175/1713/20 (провадження No 61-189св22) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105139632.