Суд може встановити спосіб захисту, не передбачений ні договором, ні законом, якщо він ефективний. Але суд не може зробити це з власної ініціативи – лише якщо попросить позивач.
Про це зазначила Ольга Ступак, суддя Верховного суду, повідомляє прес-служба Судової влади.
«Це відповідає принципу диспозитивності», – сказала суддя КЦС ВС.
Вона додала, що для того щоб визначити, чи запропонований спосіб захисту є ефективним, треба керуватися принципом: одне право – один спір, один позов. Тобто ефективним є той спосіб захисту, який повністю відновлює порушене право, і позивачеві не потрібно буде ініціювати додаткових спорів.
Вказане слід враховувати для визначення, коли ефективним способом захисту буде подання віндикаційного позову, а коли – реституція. Ольга Ступак навела постанову Великої Палати ВС від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц. Позивач заявив вимоги: скасувати рішення сільської ради про виділення земельної ділянки; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку; витребувати земельну ділянку з незаконного володіння відповідача та зобов’язати його повернути земельну ділянку у власність держави.
Суди першої та апеляційної інстанцій, з якими погодилася ВП ВС, дійшли висновку, що держава, як власник ділянки, волю на її вибуття з власності не виражала (відчуження відбулося з волі сільської ради, якій земельна ділянка не належала), тому ділянка вибула з державної власності поза волею власника. Тому застосовуються статті 387, 388 ЦК України, й належним способом захисту буде віндикаційний позов (витребування майна від добросовісного набувача).
При цьому ВП ВС зробила висновок, що для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Верховний Суд відмовив у задоволенні перших двох позовних вимог, а про останню вказав, що в разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов’язує відповідача повернути це майно власникові. При цьому рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.
Ольга Ступак звернула увагу на формулювання резолютивної частини в таких справах. Наприклад, суд зобов’язав відповідача повернути витребуване майно. Державний виконавець вважав, що йдеться про вимогу немайнового характеру і він не може вживати заходів примусового виконання, його роль полягає лише в тому, щоб вимагати від відповідача виконання рішення. КЦС ВС розглянув скаргу на дії виконавця та вказав, що йдеться про вимогу зобов’язального характеру й рішення підлягає примусовому виконанню.
Тому, якщо в мотивувальній частині суд доходить висновку, що ефективний спосіб захисту – віндикація, то в резолютивній частині треба не зобов’язувати відповідача повернути чи передати у власність позивача земельну ділянку, а саме витребувати її у власність позивача.