Відмова органами влади власниці частки квартири в участі в аукціоні на придбання іншої частки: порушення Конвенції

Обставини справи

Як вбачається з обставин справи, заявниця та її син приватизували 2-кімнатну квартиру й мали рівні частки.

Надалі її сина було визнано винним у вчиненні злочину та засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі з конфіскацією майна. Після цього його
частка у спільній власності підлягала продажу на аукціоні. Двоє торгів на аукціоні не відбулися; внаслідок третього виставлення на продаж частки квартири вона була придбана А. Н.

Заявниця стверджувала, що намагалася також узяти участь у торгах, оскільки
була зацікавлена в придбанні цієї частки, проте їй було відмовлено в участі в торгах. Новий власник частки квартири неодноразово погрожував заявниці,
змушуючи її продати свою частку. На її адресу надходили численні словесні
погрози щодо побиття та переслідування. Обґрунтовано побоюючись за своє
життя, заявниця вимушено віддала ключі А. Н. та тимчасово жила в родичів.
Декілька разів відвідувала квартиру, проте А. Н. їй погрожував, заявляючи, що це його власність. Пізніше, заявниця зверталася до правоохоронних органів із заявами щодо погроз і вимагання продажу квартири. Далі було відкрито
кримінальне провадження, під час якого було встановлено вину А. Н. та ще декількох осіб у вчиненні низки злочинів. Надалі заявницею було ініційовано
провадження про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, проте
національними судами ця вимога була відхилена. Заявниця стверджувала, що,
посилаючись на право подачі позовів до суду, органи влади не врахували, що вона мала справу не із законослухняними громадянами, а із злочинним угрупованням, яке позбавило не одну особу її майна. Подача таких заяв не захистить її від зазначеної злочинної поведінки.

Оцінка Суду

Суд вважає, що скарга заявниці щодо залякування та надмірного тиску А. Н. та його спільників підпадає під дію статті 8 Конвенції (див. згадане рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), пункт 89). Він також повторює, що у справі «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine) Суд зазначив, що А. Н. і його спільники були притягнуті до кримінальної
відповідальності та засуджені до позбавлення волі на значні строки, а їхнє майно було конфісковано (у тому числі їхня частка в квартирі, співвласницею якої була заявниця). Хоча ці заходи ефективно захистили заявницю в тій справі
від спільного володіння квартирою з колишніми нападниками, державним
органам знадобилося більше дванадцяти років для вирішення цього питання і жодного виправдання такої надмірної затримки надано не було. Отже, ефективність цього провадження була значно знижена, а права заявниці порушувалися впродовж значного періоду (там само, пункти 74, 76 та 91). Крім того, Суд установив, що національне законодавство не надавало заявниці необхідних процесуальних гарантій для захисту її права на повагу до житла і приватного життя та в її розпорядженні не було дієвого судового органу, в якому вона могла б висунути аргумент, що обов’язок спільно володіти житлом разом з А. Н. та іншими непропорційно вплинув на її приватне життя і користування своїм
житлом (там само, пункти 95–97 та 99). Таким чином, Суд встановив, що було
порушено статтю 8 Конвенції (там само, пункт 101) (пункт 51 рішення).

Суд не вбачає підстав для іншого висновку в цій справі, яка має дуже схожий
контекст: та сама кримінальна справа щодо тих самих обвинувачених,
необґрунтована затримка у приблизно дев’ять років для її порушення та розгляду, що порушувало права заявниці впродовж такого значного періоду, і відсутність у заявниці можливості захистити свої права за допомогою цивільно-правових засобів юридичного захисту, як зазначено в пункті 48 (пункт 52 рішення).

Отже, Суд доходить висновку, що в цій справі було порушено статтю 8 Конвенції
(пункт 53 рішення).

Висновок

Порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя).

Рішення в цій справі ухвалене Комітетом 31 січня 2019 року та є остаточним.