Відмова внутрішньо переміщеним особам у праві голосувати на місцевих виборах порушує Конвенцію

Обставини справи

Заявницями є внутрішньо переміщені особи, які покинули зону конфлікту в місті
Донецьку та Автономній Республіці Крим і прибули до Києва у 2014 –2015 роках.
Справа стосувалася стверджуваної дискримінаційної відмови у праві голосувати
на місцевих виборах у місті Києві 2015 року, оскільки, незважаючи на те, що в документах заявниць як внутрішньо переміщених осіб місцем проживання було
визначено місто Київ, органи влади дійшли висновку, що вони все ще є мешканцями їхніх рідних міст.

Після початку конфлікту в місті Донецьку та Автономній Республіці Крим заявниці прибули до міста Києва, і у 2014–2015 роках їм було надано статус внутрішньо переміщених осіб. Проте в паспортах громадян України їх місцем проживання все ще вважалися рідні міста в Донецькій області та Автономній Республіці Крим.

Заявниці намагалися зареєструватися для участі в місцевих виборах у місті Києві у 2015 році, проте їхні заяви були відхилені.

Одна із заявниць поскаржилася до Центральної виборчої комісії, яка відповіла, що місцем проживання громадянина є те, яке зазначене в паспорті. Якби в її рідному місті були організовані вибори, вона могла б там голосувати.

Заявниці звернулися до суду, і суди першої інстанції встановили, що право голосу на місцевих виборах надано тим громадянам України, які «належать» до своїх
відповідних місцевих громад і проживають у відповідних виборчих округах. Це місце проживання має зазначатися в документах, що підтверджують громадянство. Це рішення підтримали суди апеляційної інстанції, яке оскарженню не підлягало.

Посилаючись на статтю 1 Протоколу No 12 до Конвенції, заявниці скаржилися на позбавлення права голосувати на місцевих виборах у місті Києві в дискримінаційний спосіб.

Оцінка Суду

ЄСПЛ нагадав, що в той час як стаття 14 Конвенції забороняє дискримінацію в користуванні правами і свободами, викладеними в ній, стаття 1 Протоколу No 12 до Конвенції розширює сферу захисту на «будь-які права, установлені законом».
Таким чином, він запроваджує загальну заборону дискримінації. Держави мають
надавати розумне виправдання у випадку, якщо з однією особою поводяться інакше, аніж з іншою; в іншому разі може бути установлено порушення.

Сторонами не оскаржувалося те, що заявниці мали законне право голосувати та проживали за межами свого зареєстрованого місця проживання. Верховний Суд
указав, що паспорт громадянина України слугує засобом визначення того, чи належить особа до певної громади і, відповідно, чи може вона голосувати у відповідному виборчому окрузі. За національним законодавством, особа може
голосувати лише за зареєстрованим місцем проживання. З внутрішньо
переміщеними особами не поводилися інакше.

Навіть незважаючи на те, що до заявниць ставилися так само, як до інших
громадян стосовно місця проживання, ЄСПЛ установив, що вони, як внутрішньо
переміщені особи, перебували в явно іншому становищі, аніж інші громадяни: вони не могли просто повернутися до свого зареєстрованого місця проживання в Україні і проголосувати. Заявниці перебували в місті Києві більше року, сплачували місцеві податки тощо, а тому були зацікавлені в результаті виборів. Крім цього, за національним законодавством, чинним на час подій, заявниці, змінивши місце проживання, ризикували втратити свій статус внутрішньо переміщених осіб.

Загалом ЄСПЛ установив, що, не беручи до уваги конкретну ситуацію заявниць,
органи влади піддали їх дискримінації в частині реалізації ними свого права
голосувати на місцевих виборах. Тому було порушено статтю 1 Протоколу No 12 до Конвенції.

Висновок

Порушення статті 1 Протоколу No 12 до Конвенції (загальна заборона
дискримінації).

Рішення в цій справі ухвалене Палатою 21 жовтня 2021 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції/