Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі припинення повноважень посадових осіб, зокрема посадових осіб – членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового керівника, на яких при призначенні на посаду покладаються функції з управління за рішенням власника або уповноваженого органу в межах своїх повноважень.
23 січня 2023 року Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного
цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі – ДП «АМПУ», підприємство) про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Судами встановлено, що наказом начальника адміністрації Миколаївської філії
ДП «АМПУ» від 11 липня 2017 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду
заступника начальника з економіки та фінансів.
Відповідно до наказу в. о. голови ДП «АМПУ» від 25 жовтня 2019 року припинено повноваження ОСОБА_1 на посаді заступника начальника з економіки та фінансів та звільнено з роботи відповідно до пункту 5 частини першої статті 41
КЗпП України – припинення повноважень посадової особи.
У пункті 3 цього наказу зазначено, що у разі тимчасової відсутності на роботі, в тому числі відпустки, відрядження, тимчасової непрацездатності заступника начальника з економіки і фінансів датою його звільнення вважати перший робочий день, який слідує за останнім днем періоду тимчасової відсутності на роботі.
З копією наказу ОСОБА_1 ознайомився 14 листопада 2019 року оскільки до 12 листопада 2019 року перебував на лікарняному.
Середньоденний заробіток ОСОБА_1 складав 5 651,69 грн.
Рішення міського суду постановою апеляційного суду змінено в частині мотивів задоволення позовних вимог.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що уповноважений орган управління (Міністерство інфраструктури України) розподілив обов’язки і права
керівника філії і посадових осіб головного підприємства згідно з Положенням
про Миколаївську філію. До повноважень голови підприємства не відноситься
призначення/звільнення заступників начальників філії, він лише здійснює
погодження при призначенні або звільненні таких працівників. Урахувавши основні принципи Статуту ДП «АМПУ» та Положення про Миколаївську філію, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги твердження відповідача про законність оспорюваного наказу й те, що голова підприємства має право як одноособовий орган, на власний розсуд приймати рішення про припинення повноважень всіх посадових осіб підприємства за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, без попереднього повідомлення про звільнення, з’ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення.
Системний аналіз пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та частини
третьої статті 99 ЦК України дає підстави для висновку, що припинення повноважень члена виконавчого комітету може відбутись у будь-який час та з будь-яких підстав. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. Разом із цим, припинення повноважень стосується лише посадових осіб – членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового керівника, на яких при призначенні на посаду покладаються функції по управлінню за рішенням власника або уповноваженого органу в межах своїх повноважень. У даному випадку позивач (заступник начальника філії) прийнятий на посаду без укладення трудового договору, в якому б зазначались додаткові умови розірвання трудового договору та припинення повноважень без зазначення причин, підстав та без дотримання процедури звільнення.
При цьому положеннями Статуту ДП «АМПУ» передбачено єдиний випадок
припинення повноважень посадової особи підприємства (підпункт 7 пункту 8.24),
зокрема голови підприємства. Вказане свідчить про те, що відповідач неправильно застосував норми матеріального права, а саме пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України та поширив їх на позивача як суб’єкта трудових відносин, який може бути звільнений за загальною процедурою, передбаченою нормами трудового законодавства, з відповідними гарантіями від незаконного звільнення, із зазначенням відповідних підстав.
У частині розміру стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу
рішення суду першої інстанції змінено, зменшено суму стягнення з урахуванням
утримання податку та інших обов’язкових платежів.
Верховний Суд рішення суду першої інстанції у незміненій частинні та постанову апеляційного суду залишив без змін, зробивши такі правові висновки.
Згідно зі статтею 92 ЦК України дієздатність юридичної особи здійснюється через її органи. Поняття дієздатності є цивілістичним, а отже, формування, зміна та припинення органів юридичної особи регулюються цивільним законодавством. Той факт, що члени колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособовий його керівник перебувають у трудових відносинах із товариством, не встановлює пріоритет трудового регулювання над цивільним, оскільки до цих відносин не може застосовуватися модель «роботодавець – працівник», властива трудовим відносинам. Правовий статус членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового його керівника значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій по управлінню товариством.
Розірвання трудового договору згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Для звільнення за вказаною нормою мають бути присутні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства; повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (окреме рішення вищого органу управління), що в наступному є підставою для розірвання з ним трудового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України та статутними документами господарського товариства.
З урахуванням наведеного Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб. Проте вказане стосується посадових осіб – членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового керівника, на яких при призначенні на посаду покладаються функції по управлінню за рішенням власника або уповноваженого органу в межах своїх повноважень.
Щодо інших посадових осіб, то розірвання з ними трудового договору має
відбуватись на інших підставах, встановлених трудовим законодавством, що також передбачає дотримання відповідних встановлених цим законодавством гарантій. При цьому віднесення статутом товариства певної посади до категорії «посадових осіб» не є підставою для визнання її такою, до якої застосовується положення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
Отже, на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України не може бути
звільнено працівника філії державного підприємства, який не є членом виконавчого органу.
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті, повно та всебічно дослідили
обставини справи, надали належну правову оцінку поданим сторонами доказам і зробили правильний висновок про те, що роботодавець помилково поширив дію
положень пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України на позивача як суб’єкта трудових відносин, який має бути звільнений за загальною процедурою,
передбаченою нормами трудового законодавства, з відповідними гарантіями
від незаконного звільнення, із зазначенням відповідних підстав. ОСОБА_1 був
звільнений з посади заступника начальника філії державного підприємства,
яка не є юридичною особою, і відповідно, не є виконавчим органом, і він не є членом наглядової ради підприємства.
При цьому апеляційний суд вірно змінив мотиви судового рішення суду першої
інстанції, а також зменшив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягав стягненню.
Також правильними є висновки в частині відшкодування моральної шкоди, розмір якої визначено, виходячи з засад розумності та справедливості.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі No 766/23789/19 (провадження No 61-3796сво21) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108930323.