Обставини справи
Двоє заявників мали м’язову дистрофію та використовували електричні крісла
колісні для пересування. Вони обидва проголосували під час національного
референдуму 2015 року (референдум 2015 року), але лише другий заявник
проголосував на виборах членів Європейського парламенту у 2019 році (вибори до Європарламенту 2019 року). Стан першого заявника погіршився у 2018 році, що означало, що він більше не міг тримати ручку, а отже самостійно робити позначки у своєму виборчому бюлетені. Заявники скаржилися на відсутність ефективних судових засобів, за допомогою яких вони могли б заздалегідь зробити запит на доступну виборчу дільницю, а також на відсутність будь-якого ефективного засобу правового захисту, за допомогою якого можна було б вимагати компенсації за дискримінацію при здійсненні свого права голосувати на виборах або референдумі. Вони також скаржилися на відсутність належних заходів, які б дали їм змогу отримати доступ до процедур голосування на зазначеному референдумі та виборах.
Оцінка Суду
(a) Стосовно обох заявників
Інвалідність підпадає під термін «будь-який інший статус» як заборонена підстава дискримінації. Також не оскаржувалося те, що заявники мали право голосу як на референдумі, так і на виборах. Отже, їхні скарги за матеріальними положеннями були обґрунтованими, а тому стаття 3 Першого протоколу до Конвенції та стаття 1 Протоколу No 12 були застосовними.
Ішлося не про пряму дискримінацію у формі невиправданої диференціації, а про
дотримання національними органами влади свого позитивного зобов’язання
вживати належних заходів, щоб дати можливість заявникам, чия мобільність була обмежена через інвалідність, реалізувати своє право голосувати нарівні з іншими.
(i) Стаття 13 (разом зі статтею 1 Протоколу No 12) щодо референдуму 2015 року
Доступні національні засоби юридичного захисту не змогли запропонувати
заявникам жодного суттєвого відшкодування. По-перше, засіб правового захисту
відповідно до Закону про референдуми та народні ініціативи міг мати ефект, лише якщо підстави для скарги потенційно вплинули на результат референдуму. Він не був для цього призначений і не мав можливості розглядати індивідуальні скарги, подані заявниками. По-друге, ні позов згідно із Законом про адміністративні спори про встановлення факту порушення їхніх прав, ні інші засоби правового захисту не дозволили б їм отримати будь-який вид компенсації за стверджуване порушення. По-третє, з огляду на відсутність будь-якого засобу юридичного захисту з превентивною дією позов, єдиною метою якого є досягнення встановлення порушення без можливості вимагати відшкодування, буде неадекватним засобом правового захисту. Той факт, що ЄСПЛ у деяких справах, що стосуються права голосувати, не присудив грошову компенсацію, не міг змінити цей висновок. У цій справі ЄСПЛ зіткнувся не з національним рішенням, яким не було присуджено компенсацію з огляду на обставини справи, а з національним судом, який не мав повноважень присудити належне відшкодування.
Висновок: порушення (одноголосно).
(ii) Стаття 13 (разом зі статтею 14 Конвенції та статтею 3 Першого протоколу до Конвенції) щодо виборів до Європарламенту 2019 року
Перший заявник стверджував, що він міг голосувати за допомогою машини для голосування; однак таке обладнання національним законодавством більше не передбачалося після внесення поправок до Закону про вибори до Національних
зборів 2017 року (Закон про вибори). Таким чином, мова йшла не про будь-які
розумні умови, які могли б бути надані на виборчій дільниці, а про ймовірну
дискримінацію на підставі відповідного законодавства. Конституційний суд,
урахувавши всі аргументи залучених осіб, а також відповідні міжнародні матеріали, ретельно перевірив, чи відповідало вилучення виборчих механізмів основним правам виборців – осіб з інвалідністю. Хоча його висновок не був сприятливим для першого заявника, цей факт сам по собі не означав, що засіб правового захисту був неефективним. Що стосується другого заявника, то він мав можливість висловити будь-які занепокоєння, які в нього могли виникнути щодо пристосування своїх потреб до відповідних виборчих органів, які напередодні референдуму 2015 року конструктивно відповіли на його запити. Якби другий заявник вважав, що зазнав дискримінації при реалізації свого права на голосування, він міг би подати позов про компенсацію відповідно до розділу 39 Закону про захист від дискримінації. Це положення було спеціально розроблено для боротьби з дискримінацією і не давало жодних однозначних підстав для того, аби поставити під сумнів ефективність цього засобу правового захисту. За обставин цієї справи засіб правового захисту, здатний забезпечити належне відшкодування у формі компенсації, відповідав би критеріям статті 13 Конвенції.
Висновок: відсутність порушення (одноголосно).
(iii) Стаття 12 Першого протоколу до Конвенції щодо референдуму 2015 року
Загальна та повна адаптація виборчих дільниць із метою абсолютного розміщення людей на кріслах колісних, безсумнівно, полегшить їхню участь у процесі голосування. Свобода розсуду держав при оцінюванні потреб людей з інвалідністю щодо виборів та засобів забезпечення їм належного доступу до виборчих дільниць у контексті виділення обмежених державних ресурсів застосовується також до референдумів. Національні органи були в кращому становищі для проведення такої оцінки, ніж міжнародний суд.
Заявники мали змогу проголосувати на виборчих дільницях поблизу їхнього місця проживання відповідно до своїх побажань, а не відвідувати спеціально призначені виборчі дільниці. Хоча зміни місць для голосування (таких як столи, кабіни для голосування та урни) не були зроблені заздалегідь, заявникам могла бути надана допомога на місці шляхом розумного пристосування їхніх потреб. Обидва заявники змогли самостійно позначити свій виборчий бюлетень. Оскільки голосування на публічних референдумах організовується ad hoc у будівлях, які в іншому випадку служили б іншим цілям, можливо, було б особливо складно забезпечити повний доступ до процесу голосування для людей з різними типами інвалідності заздалегідь – особливо, якщо держава прагне забезпечити велику кількість виборчих дільниць (як, здається, є у Словенії). Оскільки покращення доступності в забудованому середовищі може займати певний час, було важливо, щоб тим часом національні органи влади вжили належних заходів, аби люди з інвалідністю могли вільно й таємно проголосувати. Це мало місце в цій справі; органи влади оперативно та конструктивно відповіли на прохання заявників про надання доступу до їхніх
виборчих дільниць. У день референдуму входи до відповідних виборчих дільниць
заявників були обладнані пандусами, якими користувалися заявники для в’їзду. На прохання другого заявника за кілька днів до дня референдуму було організовано відвідування будівлі, яка мала бути виборчою дільницею, щоб переконатися, що він зможе ввійти до неї та в приміщення для голосування. Навіть якщо заявники зіткнулися з певними проблемами, вони, здавалося, не мали особливого негативного на них впливу й не були такими, щоб досягти порогу дискримінації або свідчити про байдужість до їхніх потреб із боку держави-відповідача.
Висновок: відсутність порушення (одноголосно).
(b) Стосовно першого заявника
Стаття 14 Конвенції (разом зі статтею 3 Першого протоколу до Конвенції) щодо
виборів до Європарламенту 2019 року
Відповідно до Закону про вибори перший заявник міг проголосувати, або фізично
відвідавши свою місцеву виборчу дільницю (яка відповідно до змін 2017 року мала бути доступною для крісел колісних), або поштою, або, можливо, вдома. Йому також могла допомогти інша особа на його вибір, яка могла б позначити його бюлетень і подбати про інші практичні питання. Власне, під час референдуму 2015 року заявнику допомагали кілька людей. Хоча надання такої допомоги, швидше за все, означало б розкриття своєї виборчої волі особі, яка йому допомагає, за умови отримання вільного волевиявлення виборця це відповідало міжнародним стандартам у цій галузі та, як підтвердив Конституційний суд, помічник при голосуванні був зобов’язаний дотримуватися таємниці процедури голосування, зокрема, відповідно до Кримінального кодексу.
Справді, машини для голосування могли забезпечити вищий рівень автономії при голосуванні для деяких людей з інвалідністю. Важливість залучення людей з інвалідністю до політичного життя (що вимагало доступних процедур голосування) була чітко визнана в міжнародних документах, де голосування за допомогою технологій згадується як один із засобів забезпечення права людей з інвалідністю голосувати. Однак використання допоміжних технологій не є необхідною умовою, що вимагає негайного впровадження. Крім того, це передбачало значні фінансові інвестиції (особливо якщо їх потрібно було зробити доступними в більшому масштабі), експлуатація машин для голосування створювала потенційні проблеми для таємниці процедури голосування, і такі механізми не були широко розповсюдженими в державах-учасниках Конвенції. Так, не було жодних ознак досягнення консенсусу між державами-учасниками Конвенції щодо використання машин для голосування як вимоги для ефективної реалізації виборчих прав людьми з інвалідністю.
З огляду на вказане, а також на те, що допомога людям з інвалідністю може мати різноманітні форми, рішення щодо використання машин для голосування для цієї мети мало ухвалюватися насамперед національними органами влади, які повинні були дуже уважно ставитися до свого вибору у зв’язку із впливом цього вибору на людей з інвалідністю, чию особливу вразливість не можна було ігнорувати. У цій справі Конституційний суд під час судового розгляду, в якому брали участь обидва заявники, ретельно з’ясував, чи відповідала відсутність машин для голосування внаслідок змін 2017 року Конституції та міжнародним зобов’язанням Словенії. Він надав переконливі аргументи, враховуючи, зокрема, той факт, що дуже мала кількість людей з інвалідністю користувалася машинами для голосування в минулому, що такі машини не можуть допомогти людям з усіма видами інвалідності і що це вимагало залучення значних коштів.
Відповідно, беручи до уваги інші варіанти, доступні першому заявнику, особливо
можливість допомоги особи за його власним вибором, не можна сказати, що держава-відповідач не досягла справедливого балансу між захистом інтересів
громади та повагою до прав і свобод заявника, гарантованих Конвенцією.
Висновок
Порушення статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту),
взятої разом зі статтею 1 Протоколу No 12 до Конвенції (загальна заборона
дискримінації), щодо участі обох заявників у референдумі 2015 року.
Відсутність порушення статті 13 Конвенції, взятої разом зі статтею 14 Конвенції
(заборона дискримінації) та статтею 3 Першого протоколу до Конвенції (право на вільні вибори), щодо участі обох заявників у виборах до Європарламенту.
Відсутність порушення статті 1 Протоколу No 12 до Конвенції щодо референдуму
2015 року стосовно обох заявників.
Відсутність порушення статті 14 Конвенції, взятої разом зі статтею 3 Першого
протоколу до Конвенції, щодо неможливості участі першого заявника у виборах
до Європарламенту 2019 року
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 26 жовтня 2021 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.