За вироком місцевого суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК. За ухвалою апеляційного суду цей вирок змінено в частині призначення покарання, в решті – залишено без змін.
У касаційній скарзі сторона захисту наполягала на недопустимості такого доказу як висновок судово-медичного експерта з огляду на відсутність у матеріалах кримінального провадження медичної документації, на які посилається судово-медичний експерт, та невідкриття стороні захисту медичних документів, на яких ґрунтується цей висновок.
За ухвалою колегії суддів ККС кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 передано на розгляд об’єднаної палати ККС на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК.
Розглядаючи питання, яке слугувало підставою для передачі кримінального
провадження на розгляд ОП, Суд констатує наступне.
Однією із засад кримінального провадження, закріпленої у п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК, є змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень частин 1–3 ст. 22 КПК кримінальне провадження
здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання
сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами,
встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію
інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх
процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.
На підставі статей 3, 56 КПК потерпіла є стороною кримінального провадження і має право подавати докази не тільки суду, але й і слідчому. Крім того, за правилами ч. 2 ст. 84 вказаного Кодексу показання потерпілої є процесуальним джерелом доказу.
Отже, виходячи із законодавчих норм, потерпіла наділена правом безпосередньо надавати слідчому медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються шкоди її здоров’ю, завданої злочином, а слідчий зобов’язаний прийняти ці документи для виконання завдань кримінального провадження та з’ясування всіх обставин, що згідно зі ст. 91 КПК належать до предмета доказування, у тому числі шляхом призначення судово-медичної експертизи за медичною карткою, отриманою від указаної сторони. У такому випадку разом із відповідною постановою слідчий скеровує до експертної установи медичну документацію, яка є об’єктом експертного дослідження. За інших обставин, тобто якщо потерпіла не згодна надати наявні в її розпорядженні необхідні документи, для отримання дозволу на тимчасовий доступ до них слідчий, застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження, звертається до суду за правилами глави 15 розділу II КПК.
Крім того, у силу ч. 2 ст. 242 цього Кодексу призначення експертизи для встановлення ступеня тяжкості та характеру тілесних ушкоджень є обов’язковим.
Якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок з детальним аналізом
медичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог
ст. 290 КПК. Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував
експерт. За відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 вказаного Кодексу слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом на відкриття їй також і медичної документації.
Таким чином, у наведеній ситуації, зважаючи на статті 22, 290, 412 КПК у їх взаємозв’язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального
закону було би невідкриття слідчими органами стороні захисту саме висновку
експерта, що могло потягнути за собою визнання його недопустимим доказом на підставі ст. 87 зазначеного Кодексу. Разом із цим безспірно встановлена свідома добровільна мовчазна відмова сторони захисту від реалізації права
заявляти клопотання про надання на стадії виконання ст. 290 КПК доступу до документів, які досліджував експерт, автоматично не ставить під сумнів
допустимість висновку цього експерта. Більш того, таке право може бути
реалізовано під час судового чи апеляційного розгляду кримінального
провадження, що не суперечить меті ст. 6 Конвенції.
Як установлено в цій справі, при ознайомленні в порядку ст. 290 КПК з матеріалами досудового розслідування, в тому числі з даними проведеної
експертизи, сторона захисту не порушувала питання про надання їй доступу до медичної документації, за результатами дослідження якої експертом було
сформовано висновки. При цьому в ході судового розгляду захисник, посилаючись на те, що не оспорює згаданих висновків, відмовився від свого клопотання про призначення додаткової судово-медичної експертизи та заперечив необхідність допиту експерта. Про ненадання на ознайомлення медичних документів захисник заявив лише під час судових дебатів. Тому було відновлено судове слідство, допитано потерпілу ОСОБА_2, яка підтвердила факт добровільної передачі слідчому медичних документів, а прокурором також надано їх стороні захисту для ознайомлення. З’ясувавши, що документи слідчий отримав і передав експерту у спосіб, передбачений законом, місцевий суд, з яким в подальшому погодився суд апеляційної інстанції, відхилив доводи сторони захисту про істотне порушення вимог указаного Кодексу через незастосування заходів забезпечення кримінального провадження.
З огляду на викладене аргументи про недопустимість як доказу висновку експерта щодо виявлених тілесних ушкоджень у потерпілої ОСОБА_2 через
невідкриття на стадії виконання ст. 290 КПК медичних документів, на яких
ґрунтується експертне дослідження, є неприйнятними.
Виконуючи правила ст. 442 КПК, об’єднана палата дійшла такого висновку: Відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог
кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу,
автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку, і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.
Детальніше з текстом постанови ОП від 27.01.2020 у справі No 754/14281/17 (провадження No 51-218кмо19) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/87298256
Аналогічну правову позицію ВС висловив у постановах:
- від 06.02.2020 у справі No 371/819/16-к (провадження No 51-1511км18), детальніше з текстом якої можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/87517465
- від 18.02.2020 у справі No 445/60/17 (провадження No 51-2090км19), детальніше з текстом якої можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/87888275
- від 21.05.2020 у справі No 711/8218/18 (провадження No 51-4957км19), детальніше з текстом якої можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/89480031
- від 01.07.2020 у справі No 349/651/16-к (провадження No 51-5578км18), детальніше з текстом якої можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/90202734
- від 08.08.2020 у справі No 746/148/19 (провадження No 51-193км20), детальніше з текстом якої можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/91520411