Обставини справи
У справах Plazzi та Roth орган із захисту дітей та дорослих (The Child and Adult Protection Authority) дозволив змінити дітям заявників місце проживання,
вирішивши, що будь-яка подана на це рішення апеляція не матиме зупиняючої
дії.
Оскільки рішення цього органу підлягало негайному виконанню, у справі Plazzi дитина заявника В. Р. разом зі своєю матір’ю Д. Р. вирушили до Князівства Монако в день повідомлення про це рішення, а у справі Roth дитина заявника Л. Л. вирушила разом зі своєю матір’ю Ф. Л. до Німеччини через декілька днів після ухвалення цього рішення.
Заявники скаржилися, що не могли оскаржити до національного суду рішення органу із захисту дітей та дорослих. Після виїзду дітей із матерями національні суди відмовили в розгляді скарги заявника по суті з юрисдикційних підстав і відновили зупиняючу дію скарги, адже зміна місця проживання дитини одночасно наділила міжнародною юрисдикцією відповідні держави.
Оцінка Суду
Визначення предмета спору, який варто розглянути
Згідно зі статтею 5 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного
викрадення дітей зміна місця проживання дітей також призвела до передачі
міжнародної юрисдикції відповідних держав та позбавила національні суди
можливості розглядати скарги заявників. Тож після подачі заявниками своїх скарг на рішення органу захисту дітей та дорослих Апеляційний суд (рішення у
справі Plazzi) та Верховний суд кантону Берн (рішення у справі Roth) підкреслили
відсутність у них юрисдикції розглядати скарги заявників, вирішувати
клопотання про зупинення виконання рішення органу чи вирішувати справу по
суті. Федеральний суд ці рішення підтримав в обох справах.
Обмеження права доступу до суду
Заявники зазнали обмеження свого права на доступ до суду внаслідок скасування органом із захисту дітей та дорослих зупиняючої дії будь-якої скарги, що відобразилося в рішеннях національних судів про відсутність юрисдикції.
Виправдання обмеження
Щойно національні суди вказали на відсутність юрисдикції для розгляду, вони не могли провести повний, ефективний de facto та de jure контроль шляхом здійснення змагального розгляду справ у межах справедливого суду, що узгоджується з гарантіями пункту 1 статті 6 Конвенції.
Ці рішення національних судів ґрунтувалися на положеннях Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1996 року, яка
застосовувалася лише до випадків зміни звичного місця проживання дитини в
розумінні статті 5 цієї Конвенції. Ці рішення не були свавільними та могли бути
виправданими в разі враховування лише факту зміни звичного місця
проживання.
Проте скасування органом із захисту дітей та дорослих, який був
адміністративним органом, зупиняючої дії будь-якої можливої скарги не могли
виправити ні Апеляційний суд, ні Верховний суд кантону Берн, ні Федеральний суд. Орган із захисту дітей та дорослих виключив можливість будь-якого
подальшого ефективного перегляду законності такого скасування національним
судовим органом із повною юрисдикцією.
За деяких виняткових обставин, виправданих найкращими інтересами дитини, невідкладний характер конкретної ситуації вимагає, аби відповідні батько / мати могли змінити місце проживання дитини без очікування остаточного рішення по суті справи. В таких справах наявність ефективної процедури оскарження, супроводжуваної тимчасовими заходами, є достатнім і необхідним. Це не виключає можливості адміністративного органу скасовувати зупиняючу дію скарги. Проте за цих обставин відповідні батько / мати мають бути впевнені в можливості звернутися до суду до набрання законної сили рішенням про зупиняючу дію і поінформовані про процедуру, якої необхідно дотримуватися.
Орган захисту дітей та дорослих й Уряд обґрунтували невідкладність скасування зупиняючої дії будь-якої скарги з посиланням на найкращі інтереси дітей, яких орган бажав захистити від негативного впливу такої скарги. Однак наведені причини невідкладності в цих справах не видаються достатньо серйозними, аби виправдати обмеження заявників у зверненні до суду до набрання законної сили рішення про скасування зупиняючої дії. Це вкрай правильно в разі провадження в сімейній справі, яке може мати досить серйозні та складні наслідки для заявників, оскільки чинить безпосередній вплив на їхні майбутні стосунки з дітьми.
Уряд указав, що заявники могли звернутися до Апеляційного суду чи Верховного суду кантону Берн для поновлення зупиняючої дії на дату повідомлення про рішення органу із захисту дітей та дорослих. Якби ці суди задовольнили клопотання заявників, Швейцарія зберегла б міжнародну юрисдикцію розглядати справи по суті. В будь-якому разі вони могли б подати таке клопотання для отримання від судового органу оцінки ризику передачі міжнародної юрисдикції за межі держави.
Заявник у справі Plazzi не затримував подачу своєї скарги до Апеляційного суду, оскільки зробив це в четвер, 29 серпня 2017 року, а про рішення його було повідомлено в п’ятницю, 25 серпня 2017 року. Заявник не утримався від використання наявних, принаймні в теорії, засобів правового захисту. Крім того, Д. Р. вирушила з В. Р. до Князівства Монако в день повідомлення про рішення органу, що не надало заявнику шансу звернутися до Апеляційного суду з проханням поновити зупиняючу дію своєї скарги задля збереження юрисдикції Швейцарії та отримати доступ до суду.
У справі Roth ЄСПЛ цікавився, скільки часу знадобилося заявникові для подачі скарги до Верховного суду кантону Берн. Між датою повідомлення про рішення і датою, коли він дізнався про те, що Ф. Л. знайшла нову роботу в Німеччині, був місяць. Тому заявник, a priori, не скористався в розумні строки доступним йому теоретично наявним засобом правового захисту. Він мав ознайомитися зі спірним рішенням та в разі необхідності звернутися за належною консультацією й ознайомитися з наявними засобами правового захисту. Проте з урахуванням складності правової ситуації заявнику та його адвокату потрібен був певний час на використання наявних засобів правового захисту у відповідь на рішення органу після того, як про це рішення вони дізналися в середу, 27 січня 2016 року.
Визнавши, що цей аргумент сам по собі не є обґрунтованим, ЄСПЛ погодився з тим, що таким чином вони не мали достатньо часу для подачі клопотання про застосування тимчасових заходів або, тим паче, для отримання судового рішення до виїзду Л. Л. та Ф. Л. до Німеччини, що, без сумніву, відбулося після обіду п’ятниці, 29 січня 2016 року, ураховуючи, що Ф. Л. розпочала працювати на новій роботі в Німеччині з понеділка, 1 лютого 2016 року.
Тому в жодній із справ Уряд не надав доказів, які б підтверджували спосіб
реалізації і практичної ефективності запропонованих у цих справах засобів
правового захисту. Так само він не навів ніяких прикладів судової практики
національних судів у схожих справах.
Відповідно, засіб правового захисту у виді звернення до Апеляційного суду чи Верховного суду кантону Берн не мав би розумних шансів на успіх стосовно скарги, висунутої заявниками за пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Тому заявники не мали доступу до суду з метою оскарження по суті рішення адміністративного органу та розгляду прохання про поновлення зупиняючої дії своїх скарг до виїзду своїх дітей разом із їхніми матерями.
Рішеннями органу про скасування зупиняючої дії скарг заявників була порушена сама суть права на доступ до суду, після чого діти заявників вирушили за кордон зі своїми матерями, що мало наслідком відмову від юрисдикції швейцарськими судами з огляду на передачу міжнародної юрисдикції відповідним судам країн призначення. Таке обмеження було непропорційним переслідуваній меті, тобто захисту прав і свобод матерів та дітей заявників з огляду на важливість питань, порушених під час спірної процедури.
Висновок
Порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 8 лютого 2022 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.