Обставини справи
суд визнав доведеним, що 07.03.2022 в тимчасово окупованому с. Грем’яч Новгород-Сіверського району Чернігівської області засуджений, військовослужбовець збройних сил рф, за попередньою змовою з іншими військовослужбовцями відкрито заволодів автомобілями «Mitsubishi Pajero» та «Ford Tranzit» загальною вартістю 486 800 грн, які належали потерпілому, і, погрожуючи автоматичною зброєю, помістив того до одного з викрадених автомобілів та в супроводі військової бронетехніки вивіз в бік кордону України з рф.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК.
У касаційній скарзі захисник зазначає, що вважає, що стороною обвинувачення не спростовано, що засуджений діяв на виконання наказу, злочинність якого не була для нього очевидною, тому не можна говорити про вчинення злочину і про «попередню змову групою осіб».
Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.
Обґрунтування позиції ККС
колегія судів ККС зазначає, що розумний сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.
У цьому провадженні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій не дають підстав припускати дії на виконання законного наказу. Судами встановлено, що засуджений разом з іншими військовослужбовцями рф, без повідомлення будь-яких правових підстав для своїх дій, позбавили потерпілого свободи і заволоділи автомобілями, після чого вивезли його в невідомому напрямку, не надавши будь-якої інформації або пояснень його дружині, а також без складання жодних документів про ці дії.
Спосіб дій військовослужбовців під час перебування у домоволодінні потерпілих і після цього, особливо той факт, що доля потерпілого до цього часу залишається невідомою, не дають підстав вважати, що військовослужбовці виконували наказ, пов’язаний із законним розслідуванням, а свідчать про класичний приклад насильницького зникнення, вчиненого представниками окупаційної влади.
Навіть якщо військовослужбовці, у тому числі засуджений, діяли на виконання наказу свого командира або начальника, такий наказ очевидно суперечив положенням міжнародного гуманітарного права і національному законодавству як окупованої держави, так і держави окупанта. Тому відповідно до ч. 4 ст. 41 КК засуджений, який діяв у співучасті із іншими військовослужбовцями рф, несе відповідальність за вчинені ним дії на загальних підставах.
Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 17.03.2026 у справі № 739/772/24 (провадження № 51-2759км25) https://reyestr.court.gov.ua/Review/135082990
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.