23 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини, третя особа – Адміністрація Державної прикордонної служби України, про визнання протиправним і скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд встановив, що ОСОБА_1 переведено на посаду водія відділення логістики
відділу прикордонної служби 1 категорії (тип Б) за строковим трудовим договором. У зв’язку із внесенням змін до штатів органів Державної прикордонної служби України і проведенням скорочення відповідних посад службовців з числа осіб, які не є військовослужбовцями, 05 листопада 2018 року позивач був письмово попереджений про можливе звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Одночасно у зв’язку зі скороченням займаної ним посади йому було запропоновано 4 вакантні посади, від яких ОСОБА_1 відмовився.
08 січня 2019 року наказом начальника прикордонного загону ОСОБА_1
звільнено з посади водія автотранспортних засобів (за рахунок військової посади молодший інспектор прикордонної служби 2 категорії – водій) відділення логістики відділу прикордонної служби 1 категорії (тип Б).
Наказом від 21 січня 2019 року скасовано наказ від 08 січня 2019 року, згідно з пунктом 2 наказу ОСОБА_1 вважається працюючим на посаді водія (за рахунок
військової посади молодший інспектор прикордонної служби 2 категорії – водій)
відділення логістики відділу прикордонної служби I категорії (тип Б). Вказано про необхідність приступити до роботи з 22 січня 2019 року.
Встановлено, що ОСОБА_1 після скасування наказу про його звільнення до роботи не приступив. Наказом від 15 березня 2019 року скасовано пункт 1 абзацу 1 та 3 пункту 2 наказу від 21 січня 2019 року «Про скасування наказу» та наказ від 21 січня 2019 року «Про утримання коштів» як нереалізовані. Внесено зміни до наказу від 08 січня 2019 року в частині дати звільнення ОСОБА_1 з 08 січня 2019 року на 15 березня 2019 року, а також зазначення правильного по батькові позивача.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема
скорочення чисельності і штату працівників, позивача було попереджено про наступне вивільнення за два місяці та запропоновано чотири вакантні посади з можливістю переведення на іншу роботу, від яких він відмовився, також ОСОБА_1 двічі не з’являвся на засідання профспілки без поважних причин, хоча був належним чином повідомленим про їх проведення, тому права позивача при звільненні не були порушені. Після внесення змін до наказів про звільнення, трудові відносини фактично не поновлювалися, посада позивача на підприємстві була скорочена, будь-яких нових правових наслідків вказані накази не містили, підстава звільнення змінена не була, ними був упорядкований розрахунок та виправлені помилки в написанні по батькові ОСОБА_1, а також змінена дата його звільнення, тому були відсутні правові підстави для визнання наказів протиправними та їх скасування.
Постановою апеляційного суду була змінена мотивувальна частина рішення
місцевого суду про відмову в задоволенні позову, зокрема зазначено, що порушень процедури звільнення ОСОБА_1 не встановлено. Факт скасування та внесення змін до наказів не може бути підставою для визнання звільнення незаконним. Непослідовність наказів та наявність у них описок не спростовують факт скорочення посади, яку займав позивач, та належного попередження відповідачем ОСОБА_1 про подальше звільнення.
Верховний Суд залишив без змін судові рішення з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір,
укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести
працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне
вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні
чисельності або штату є обов’язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з’явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.
Встановивши, що у відповідача дійсно відбулося скорочення штату та чисельності працівників, відповідач своєчасно та належним чином повідомив
позивача про наступне вивільнення, а ОСОБА_1 відмовився від запропонованих йому вакантних посад, суди дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Також правильними є висновки судів про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1 про скасування наказів від 21 січня 2019 року, від 21 січня 2019 року, від 15 березня 2019 року з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність. Внесення
змін до наказів з метою виправлення помилок чи зміни дати звільнення не може
бути підставою для визнання такого звільнення незаконним.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 23 грудня 2022 року у справі No 511/466/19 (провадження No 61-17976св21) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108059669.