У спорі, в якому позивач (один із подружжя) просить суд припинити його / її (а не відповідача) право власності на частку у праві спільної сумісної власності подружжя на майно та виплатити грошову компенсацію вартості цієї частки, немає необхідності в отриманні згоди відповідача на таке припинення права позивача, а також у внесенні відповідачем суми компенсації на депозитний рахунок суду.
У спорі, де про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ та отримання відповідної компенсації на свою користь просить позивач, відповідач не втрачає права власності на неподільну річ, а стає її одноосібним власником. Факт відсутності в нього коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві не є ознакою надмірності тягаря з такої виплати.
Велика Палата Верховного Суду розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі – позивачка) до ОСОБА_2 (далі – відповідач) про поділ спільної сумісної власності подружжя на неподільну річ за касаційною скаргою позивачки на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року, і прийняла постанову, в якій зазначила таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Із 23 липня 2005 року позивачка перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. З жовтня 2019 року сторони припинили спільне проживання. Позивачка ініціювала у суді розірвання шлюбу. Разом із нею залишилися проживати двоє неповнолітніх дітей.
За час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя придбало автомобіль,
вартість якого до звернення до суду складала 584 463,00 грн. Цю вартість
підтверджує звіт про незалежну оцінку ринкової вартості транспортного засобу,
складений Товарною біржею «Правобережна товарна біржа». Домовленості про
укладення договору про поділ спільної сумісної власності подружжя не досягло.
Позивачка звернулася з позовом до відповідача про поділ набутого ними під час шлюбу автомобіля. Оскільки об’єктом поділу є неподільна річ, просила, зокрема, визнати право власності на автомобіль за відповідачем, за яким він зареєстрований, а їй сплатити грошову компенсацію замість її частки у праві
спільної сумісної власності на цю річ.
Апеляційний суд у межах предмета оскарження відмовив у задоволенні позову в частині вимог про припинення права спільної сумісної власності подружжя на автомобіль, виділення його відповідачеві у власність і стягнення з нього на користь позивачки грошової компенсації. Вважав, що поділ автомобіля є неможливим без згоди відповідача на викуп у позивачки її частки у спільному майні подружжя та без внесення ним на депозитний рахунок суду відповідної суми.
ОЦІНКА СУДУ
У спорі, в якому особа просить суд припинити її (а не відповідача) право власності на частку у праві спільної сумісної власності подружжя на майно та виплатити грошову компенсацію вартості цієї частки, немає необхідності в отриманні згоди відповідача на таке припинення права позивача, а також у внесенні відповідачем суми компенсації на депозитний рахунок суду.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно,
набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної
сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками
виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (стаття 68 СК України).
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий
частини другої статті 364 ЦК України).
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено
домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації
замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на
житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п’ята статті 71 СК України).
Оскільки річ є неподільною, позивачка просила стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на це майно. Унаслідок виділення останнього у власність відповідачеві і такого стягнення право спільної сумісної власності на автомобіль припиняється. Окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту. Тому апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні цієї вимоги, хоч і з інших мотивів.
Позивачка не претендує на те, щоби автомобіль залишити собі, припинивши
право відповідача на частку у праві спільної сумісної власності з компенсацією
йому за цю частку. Вона навпаки дала згоду на те, щоби отримати грошову
компенсацію за її частку у праві спільної сумісної власності на автомобіль від
відповідача.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що приписи частин четвертої та п’ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач
(один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив
(а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність
відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним
відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.
Платоспроможність відповідача не має значення для вирішення спору, у якому про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ та отримання відповідної компенсації на свою користь просить позивач. У разі задоволення цього позову відповідач стає одноосібним власником речі. Тому його не можна вважати неплатоспроможним.
Факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації
позивачеві сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати. Якщо у цього відповідача будуть відсутні кошти, зокрема регулярні доходи, для реального виконання рішення суду, за яким на користь позивача треба виплатити компенсацію, то під час виконавчого провадження виконавець може звернути стягнення на майно відповідача, у тому числі на присуджену йому річ (стаття 56 Закону України «Про виконавче провадження»). Виручені від реалізації кошти спрямовуються на задоволення вимог стягувача, сплату виконавчого збору, відшкодування витрат виконавчого провадження тощо.
Тому хибним є висновок апеляційного суду про те, що стягнення на користь
позивачки компенсації за її частку у праві спільної сумісної власності на майно
подружжя становитиме для відповідача надмірний тягар, суперечитиме принципу пропорційності та порушуватиме баланс приватних інтересів.
З огляду на викладене задля ефективного захисту прав кожного зі співвласників
неподільних речей і забезпечення єдності судової практики щодо застосування приписів частин четвертої та п’ятої статті 71 СК України, частини другої статті 364 ЦК України Велика Палата Верховного Суду відступає: від сформульованого, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі No 6-2811цс15 і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі No 559/609/15 висновку про те, що суд має визначити ідеальні частки співвласників у неподільній речі без її реального поділу та залишити відповідне майно у спільній частковій власності у разі, коли відповідач попередньо не вніс на депозитний рахунок суду кошти за частку позивача у праві спільної сумісної власності на неподільну річ, а останню не можна поділити в натурі відповідно до часток; від сформульованого, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі No 6-2925цс15 і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року у справі No 371/1369/15-ц висновку, що для вирішення питання про застосування частини другої статті 364 ЦК України юридичне значення має те, чи сплачує співвласник-відповідач, який володіє та користується спільним майном, матеріальну компенсацію позивачеві за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України, чи спроможний співвласник-відповідач виплатити співвласникові-позивачеві грошову компенсацію вартості його частки, і чи не буде така виплата надмірним тягарем.
Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне постанову апеляційного суду скасувати, зокрема в частині відмови у задоволенні вимог про виділення
автомобіля у власність відповідача і стягнення з останнього на користь позивачки грошової компенсації за її частку у праві спільної сумісної власності на цю неподільну річ (у зазначеній частині – залишити у силі рішення суду першої
інстанції про задоволення вказаних вимог); змінити у мотивувальній частині щодо відмови у задоволенні вимоги про припинення права спільної сумісної власності подружжя на автомобіль, виклавши ту частину у редакції цієї постанови, та залишити без змін таку відмову у резолютивній частині.
Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 8 лютого 2022 року у справі No 209/3085/20 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/105325146.