Велика Палата Верховного Суду розглянула справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна та зобов`язання утриматися від певних дій за касаційною скаргою адвоката в інтересах ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року і додаткове рішення від 08 грудня 2022 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, і прийняла постанову, в якій зазначила таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
04 липня 2014 року позивач придбав транспортний засіб TOYOTA LAND CRUISER, 2014 року випуску, а 22 липня 2014 року зареєстрував зазначений автомобіль на власне ім`я.
Надалі цей автомобіль перереєстрували на ім`я ОСОБА_6 на підставі довідки-
рахунка від 23 липня 2015 року, виданої ТОВ «Автопровайдер».
На час розгляду справи набувачем спірного транспортного засобу є ОСОБА_2, що підтверджується, зокрема свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.
Рішенням суду від 22 лютого 2018 року, залишеним без змін постановами апеляційного суду від 19 лютого 2020 року та касаційного суду від 19 травня 2021
року, витребувано з володіння ОСОБА_2 зазначений автомобіль та зобов`язано її
передати цей автомобіль ОСОБА_1.
На виконання рішення суду від 22 лютого 2018 року був виданий виконавчий лист, який з 02 квітня 2018 року до 24 лютого 2020 року перебував на примусовому виконанні у відділі державної виконавчої служби, а з 25 лютого 2020 року до 13 травня 2021 року – у приватного виконавця.
У виконавчому провадженні вживалися заходи з примусового виконання, визначені Законом України «Про виконавче провадження», однак такі не привели до виконання рішення суду.
15 травня 2021 року приватний виконавець повернула без виконання виконавчий лист на підставі пункту 7 частини першої статті 37 Закону України
«Про виконавче провадження», у зв`язку з тим, що транспортний засіб боржника,
розшук якого здійснювався поліцією, не виявлено протягом року з дня
оголошення розшуку.
Позивач вважав, що оскільки рішення суду про витребування транспортного
засобу відповідачка не виконала, а місцезнаходження транспортного засобу
невідоме, то, на переконання позивача, потрібно застосувати приписи статей 1212, 1213 ЦК України та стягнути на його користь грошовий еквівалент
середньоринкової вартості його автомобіля.
Суди першої та другої інстанцій позовні вимоги задовольнили частково.
Звертаючись із касаційною скаргою, відповідачка зазначила, що кондикційний позов (статті 1212, 1213 ЦК України) може бути задоволений лише щодо майна, визначеного родовими ознаками (в тому числі, щодо грошей), а автомобіль – це індивідуально визначена річ, тому кондикція як спосіб захисту прав застосовуватися не може. Єдиним ефективним способом захисту є саме
витребування автомобіля.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за своєю правовою природою кондикційні відносини у вузькому значенні цієї категорії не передбачають
існування інших (зокрема, речових) відносин між їх учасниками. Це випливає,
зокрема, зі змісту частини третьої статті 1212 ЦК України, згідно з якою ці
правила можуть бути застосовані також і до інших відносин, які за своєю
правовою природою не є суто кондикційними.
Зокрема, законодавець поширив приписи глави 83 ЦК України на відносини з витребування майна власником із чужого незаконного володіння (пункт 2 частини третьої статті 1212 ЦК України).
Правила частини третьої статті 1212 ЦК України містять опис правових відносин, що не є суто кондикційними відносинами у вузькому значенні цього поняття, тобто не є condictio sine causa. Вочевидь, що приписи частини третьої статті 1212 ЦК України можуть бути застосовані до відносин з витребування майна лише в тому випадку, якщо віндикація з якихось причин не здатна була забезпечити повернення майна неволодіючому власнику.
На переконання Великої Палати Верховного Суду, спірні правовідносини не є суто кондикційними, оскільки на момент набуття спірного автомобіля у відповідачки формально були підстави для володіння автомобілем, проте ці
підстави згідно з рішенням суду у справі № 201/12569/16 є дефектними та втратили свою силу, адже спірний транспортний засіб повернуто у власність
позивача (йдеться про титул власника, проте не про повернення у фактичне
володіння).
Враховуючи, що правила про віндикацію не мають спеціальних правил, якими було б врегульовано такі відносини, які виникли у цій справі у зв`язку з неможливістю повернення майна його власнику після рішення суду про віндикацію, правила про заборону незаконного збагачення згідно з частиною
третьою статті 1212 ЦК України застосовні до них субсидіарно.
Водночас субсидіарне застосування кондикції у широкому сенсі у справі, яка переглядається, не свідчить про існування будь-якої конкуренції між способами
захисту у спірних правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду повторює, що правовідносини між сторонами виникли внаслідок протиправного вибуття
транспортного засобу з володіння позивача поза його волею, регулюються
статтями 387, 388 ЦК України. Проте вже після ухвалення судом рішення у справі
№ 201/12569/16 вимога власника про витребування майна з чужого незаконного
володіння (у зв`язку з неможливістю виконання рішення про його повернення і повернення майна в натурі) не регулюється правилами про віндикацію.
Системний аналіз статей 1212, 1214 ЦК України у взаємозвязку з приписами статей 3, 509 цього Кодексу дає підстави для висновку, що визначення моменту виникнення в особи (боржника) обовязку з повернення потерпілому
безпідставно набутого нею майна, з урахуванням справедливості, розумності та неприпустимості безпідставного збагачення однієї особи за рахунок іншої,
передбачає доцільним урахування такого моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння чужим майном без достатньої правової підстави.
За обставинами справи, яка перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду, кондикційні правовідносини виникають як субсидіарні, тобто такі, що визначають наслідки збереження відповідачкою транспортного засобу, який
підлягав поверненню згідно з рішенням суду у справі № 201/12569/16. Як у цьому, так і в інших трьох випадках, передбачених частиною третьою статті 1212 ЦК України, юридичним фактом, який породжує кондикційне зобовязання, є рішення суду. Тому саме в момент набрання рішенням суду законної сили особа дізнається про володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обовязок повернути це майно іншій особі. У такій правовій ситуації суд у власному рішенні констатує безпідставність набуття особою майна та підтверджує відсутність юридичних підстав для його збереження такою особою надалі.
У контексті обставин цієї справи з моменту набрання законної сили рішенням суду про витребування автомобіля у відповідачки виник безумовний обовязок з його повернення правомірному власникові. До того ж такий обовязок є чинним незалежно від звернення до примусового виконання такого судового рішення. Відповідно, з таким рішенням у відповідачки припинили існувати підстави для правомірного володіння цим майном, а надалі володіння, користування і розпорядження ним є безпідставним, вчиненим як незаконно збережене (отримане).
Тлумачення статті 1213 ЦК України дає підстави для висновку, що відшкодування вартості безпідставно збереженого майна застосовується у випадку встановлення неможливості повернення майна в натурі, що може бути
пов`язане зі знищенням речі, її переробленням, втратою, протиправною
передачею третій особі тощо.
У контексті обставин розглядуваної справи обставина неможливості повернення позивачу належного йому транспортного засобу настала вже після розгляду справи про його повернення і пов`язана з тим, що автомобіль не було розшукано протягом року з моменту подання його в розшук, а загалом позивач з лютого 2020 року (моменту набрання законної сили рішенням у справі № 201/12569/16) не в змозі повернути належне йому майно.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що з урахуванням особливостей транспортного засобу як рухомої речі, яка може бути вільно переміщена у просторі, розібрана, перероблена тощо, відсутність протягом тривалого часу
результатів від заходів, спрямованих на його розшук, може за конкретних
обставин справи кваліфікуватися як неможливість повернення безпідставно
збереженого майна в натурі.
На переконання Великої Палати Верховного Суду, застосування на підставі частини третьої статті 1212 ЦК України правового механізму, передбаченого
частиною другою статті 1213 ЦК України, у звязку з неможливістю повернення відповідачкою майна в натурі на виконання судового рішення у звязку з обставинами, які виникли після ухвалення цього рішення,не є зміною способу захисту.
Велика Палата Верховного Суду констатує, що відшкодування вартості безпідставно збереженого відповідачкою майна дійсно могло бути реалізовано через зміну способу та/або порядку виконання судового рішення у справі
№201/12569/16.
Водночас ОСОБА_1 ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 вересня 2022 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року, вже відмовлено у задоволенні заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі №201/12569/16.
Оскільки з урахуванням наведених вище обставин ОСОБА_1 вже позбавлений
можливості отримати відшкодування вартості безпідставно збереженого
відповідачкою майна через подання заяви, передбаченої статтею 435 ЦПК України, то пред`явлення ним у цій справі окремого позову про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна у зв`язку з неможливістю його повернення в натурі є єдиним можливим передбаченим законом способом відновлення його порушених прав.
Відповідачка не виконала судове рішення у справі № 201/12569/16, зазначивши, що передала витребуваний автомобіль в користування своєму синові, тобто свідомо вчинила дії, спрямовані на перешкоджання виконанню судового рішення. Саме у звязку з неможливістю повернути автомобіль у натурі і виник цей спір. Поведінка відповідачки, яка всупереч судовій забороні передала спірний автомобіль своєму синові, водночас визнаючи свій обовязок із повернення майна, але своїми діями та бездіяльністю ухилилася від виконання рішення суду, є непослідовною і суперечливою та не може бути використана нею як підстава, що перешкоджає застосуванню правил частини другої статті 1213 ЦК України.
У разі відшкодування вартості безпідставно збереженого майна позивачу ОСОБА_2 набуває права на звернення до суду із заявою про визнання
виконавчого листа у справі № 201/12569/16 таким, що не підлягає виконанню,
тому посилання відповідачки на подвійне притягнення її до цивільно-правової
відповідальності суд касаційної інстанції відхиляє.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно обґрунтовували свої висновки на тому, що обставини неможливості розшукати автомобіль є такими, що підтверджують неможливість повернути цей автомобіль позивачу в натурі.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що аналіз норм глави 83 ЦК України свідчить, що цей Кодекс не диференціює особливості застосування кондикції залежно від родових чи індивідуальних ознак її об`єкта та, відповідно, не обмежує сферу її застосування винятково речами, визначеними родовими ознаками.
Поширення правил кондикції лише на речі, визначені родовими ознаками, є проявом звужувального тлумачення норм права, яке в цій ситуації є
невиправданим і таким, що прямо суперечить приписам статті 1213 ЦК України, яка передбачає обов`язок набувача майна повернути його власнику в натурі, а у разі неможливості повернення майна в натурі – відшкодувати його вартість.
На переконання Великої Палати Верховного Суду, застереження законодавця
щодо неможливості повернення майна в натурі та необхідності відшкодування
його вартості стосується насамперед речей, визначених індивідуальними
ознаками, адже речі, визначені родовими ознаками, є замінними, тобто такими, що не можуть бути безповоротно втрачені.
З урахуванням наведених у цьому розділі мотивів Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків щодо застосування норм глави 83 ЦК України,
викладених у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 та від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17, за змістом яких кондикційний позов застосовується лише до речей, визначених родовими ознаками.
Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 25 вересня 2024 року у справі №201/9127/21 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122434169
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.