09 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом Дніпровської
міської ради до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, Департамент адміністративних
послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування
земельної ділянки.
Суди встановили, що розпорядженням Дніпровського міського голови від 22 січня 2020 року визначено необхідність та порядок проведення службового розслідування стосовно незаконного вибуття земельних ділянок із комунальної
власності територіальної громади міста.
Під час службового розслідування з’ясовано, що відповідно до рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року №699 приватному підприємцю ОСОБА_2 надано у приватну власність земельну
ділянку за рахунок земель загального користування для проектування та будівництва офісного приміщення. Відповідно до договору купівлі-продажу
земельної ділянки від 25 червня 2019 року ОСОБА_2 продав зазначену земельну
ділянку ОСОБА_1.
У справі № 201/1526/20 Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою відмовлено у задоволенні позову Дніпровської міської
ради про визнання недійсним рішення виконавчого комітету міської ради від 16 квітня 1998 року № 699, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 червня 2019 року, скасування рішень і записів про державну реєстрацію з виключенням певних відомостей.
Дніпровська міська рада вважала, що спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності з порушенням чинного законодавства України поза
волею власника шляхом вчинення незаконних дій особами, якими підроблено
рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, документацію із землеустрою спірної земельної ділянки не було погоджено у встановленому законодавством порядку, міська рада дозвіл на розроблення такої документації не надавала, тому спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у відповідача.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, позов задовольнив. Судові рішення мотивовано тим, що спірна земельна ділянка вибула із власності на підставі підробленого рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, тобто поза волею власника, тому відповідно до статті 388 ЦК України підлягає витребуванню у відповідача як добросовісного набувача.
Верховний Суд не погодився з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).
гідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Підстави набуття права власності визначені у статті 328 ЦК України, згідно з якою право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Саме власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, керуючись принципом мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, не перевірив, чи переслідує легітимну мету усунення перешкод державі у здійсненні нею права користування та розпоряджання спірним нерухомим майном, оскільки позивач вказував про те, що він є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, а позбавлення його права власності на таке майно буде свідчити про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки на нього буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Верховний Суд зауважив, що за обставин цієї справи позбавлення заявника права власності на його земельну ділянку без надання у будь-якій формі компенсації чи відшкодування не забезпечить справедливий баланс між
вимогами суспільного інтересу, якщо такі були, з одного боку, і правом
заявника на мирне володіння своїм майном, з іншого.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд постанову апеляційного суду скасував, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі №201/9336/22 (провадження № 61-2305св24) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/122253159.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.