14 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житло.
Суд установив, що позивач разом із дружиною ОСОБА_6 та малолітньою дочкою
ОСОБА_2 проживають у квартирі, в якій також проживає його сестра ОСОБА_4 зі своїми дітьми: ОСОБА_5 та ОСОБА_8. Ця квартира складається з двох суміжних
кімнат та належить до державного житлового фонду. Також у квартирі
зареєстрований рідний брат позивача ОСОБА_3, який не проживає у ній у зв’язку з вибуттям на інше постійне місце проживання.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з посиланням на статтю 71 ЖК України у зв’язку з тим, що ОСОБА_3 був тимчасово відсутній за місцем
проживання з поважних причин, іншого житла для зміни реєстрації місця
проживання не має та не втратив інтерес до спірного житла.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, відмовив у позові через
відсутність підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням за статтею 107 ЖК України.
Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 107 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім’ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше
жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення
вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім’я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім’ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
При цьому факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов’язані з цим правові
наслідки (статті 71, 72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної
відсутності особи в жилому приміщенні у зв’язку з її вибуттям на постійне
проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України).
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, посилаючись на те, що відповідач
вибув на інше постійне місце проживання, просив визнати відповідача таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням за статтею 107 ЖК України.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов’язок довести факт вибуття відповідача (відповідачів) на постійне місце проживання в інше жиле
приміщення відповідно до статті 107 ЖК України.
При цьому слід ураховувати, що доказуванню у цьому разі підлягають обставини, які свідчать про обрання особою іншого постійного місця проживання.
На підтвердження вибуття особи до іншого постійного місця проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною
іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка,
переадресування кореспонденції, утворення сім’ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо.
Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції,
обґрунтовано виходив із того, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту вибуття відповідача на інше постійне місце проживання, що є обов’язком саме позивача.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі No 161/20415/19 (провадження No 61- 14025св21) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/104748340