КГС ВС розглянув касаційну скаргу ТОВ “Транс-Логістик” на постанову
Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 і рішення
Господарського суду міста Києва від 12.09.2019 у справі за позовом ПрАТ
“СК “Українська страхова група” до ТОВ “Транс-Логістик” про відшкодування
25 223,89 грн.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
У квітні 2019 року ПрАТ “СК “Українська страхова група” звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ “Транс-Логістик” про відшкодування шкоди в порядку регресу 25 223,89 грн, з яких 24 503,30 грн –
непокрита вартість ремонту транспортного засобу, 568,47 грн – інфляційні втрати
і 161,12 грн – 3 % річних. Позовні вимоги з посиланням на положення статей 1166, 1172, 1187, 1188, 1191 ЦК України обґрунтовані тим, що позивач згідно з умовами договору добровільного страхування наземних транспортних засобів від 05.05.2017 No 28-2107-17-00082, укладеного з ТОВ “Елме Транс Україна”, здійснив виплату страхового відшкодування власникові автомобіля “Volvo FH”. Отже, за положеннями статті 27 Закону та статті 993 ЦК України до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2020, позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ “Транс-Логістик” на користь ПрАТ “СК
“Українська страхова група” 24 503,30 грн відшкодування шкоди в порядку регресу, 161,12 грн – 3 % річних, 362,28 грн – збитків від інфляції, 1 905 грн –
судового збору. У решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, у касаційній скарзі до Верховного Суду ТОВ “Транс-Логістик” просило рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2019 та постанову Північного апеляційного господарського
суду від 20.02.2020 у справі скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю, обґрунтовуючи звернення з касаційною скаргою
положеннями підпункту “а” пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
ОЦІНКА СУДУ
Відносини у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової
відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються
Конституцією України, ЦК України, законами України “Про страхування”, “Про
обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників
наземних транспортних засобів”, іншими законами України та нормативно-
правовими актами, прийнятими відповідно до них Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Водночас норми Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” обмежують розмір шкоди (збитків), що підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду і застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов’язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
За змістом статті 29 зазначеного Закону у зв’язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з відновлювальним
ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку,
встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень,
зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-
транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-
транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного
користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, виконання обов’язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність згідно із Законом України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, покладено на страховика винної особи у межах,
встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-
правової відповідальності.
Страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми – статті 29 названого Закону здійснює відшкодування витрат, пов’язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу,
розрахованого в порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків (аналогічну позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 13.03.2018 у справі No 910/9396/17, від 22.03.2017 у справі No 910/3650/16).
У постанові Верховного Суду від 06.07.2018 у справі No 924/675/17 зазначено, що в разі коли для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу, за мінусом франшизи.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового
страхування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.
Проте, здійснюючи судовий розгляд справи, суди не з ‘ясовували, чи належним чином позивач підтвердив розмір заявленого до стягнення відшкодування, з урахуванням посилань відповідача на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06.07.2018 у справі No 924/675/17, та заперечення відповідачем розміру такої шкоди; оцінки всім доводам учасників справи суди не надали; спеціальні норми Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, які обмежують розмір шкоди (збитків), що підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду і застрахувала свою цивільну відповідальність. Суди не встановлювали відповідних обставин щодо визначення позивачем розміру відшкодування у вигляді непокритої вартості ремонту транспортного засобу, інфляційних втрат і 3 % річних, натомість обмежилися застереженням про наявність у позивача права на відшкодування таких збитків.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 07.07.2020 у справі No 910/4790/19 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/90283225