Використання завідомо підробленого документа, який не містить ознак офіційного, не утворює складу правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК

Декларація про доходи та майновий стан осіб (які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги), складена окремим громадянином, котрий не займається професійною чи службовою діяльністю, що вимагало б складання (видання чи посвідчення) ним такого документа, і яка не видається чи посвідчується повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, не містить ознак офіційного документа.

Обставини справи: ОСОБА_1 визнана винуватою та засуджена за те, що вона
звернулася до управління з метою оформлення державної соціальної допомоги
малозабезпеченій сім’ї. Будучи офіційно попередженою про обов’язок надання повної та достовірної інформації, ОСОБА_1 шляхом обману внесла завідомо неправдиву інформацію до офіційних документів – декларацій про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги (форму декларації затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 22.03.2007 No 204 (далі – декларація) про відсутність у власності її чоловіка двох транспортних засобів, та подала їх до управління, тобто таким чином підробила і використала документи, що вплинули на прийняття рішення про надання соціальної допомоги.

За вказаними зверненнями управління відповідно 12.12.2017, 29.05.2018 та 16.11.2018 призначило OСОБА_1 державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям у вигляді щомісячної допомоги: з 01.11.2017 до 30.11.2017 включно в розмірі 2865,36 грн; з 01.12.2017 до 30.04.2018 включно в розмірі 3037,43 грн; з 01.05.2018 до 31.10.2018 включно в розмірі 2970,16 грн; з 01.11.2018 до 30.04.2019 включно в розмірі 3536,40 грн. Зазначені грошові кошти щомісячно перераховувались із банківського рахунку управління на особистий банківський рахунок ОСОБА_1.

Таким чином, за період часу з 01 .11.2017 до 30.04.2019 OСОБА_1 шляхом обману заволоділа державними грошовими коштами, призначеними для виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям, на загальну суму 58 441,30 грн, якими розпорядилася на власний розсуд, чим спричинила матеріальний збиток державі Україна в особі управління на зазначену суму.

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: вироком місцевого суду ОСОБА_1
визнано винуватою та засуджено за ч. 1 ст. 190 (у ред. Закону України від 15.04.2008 No 270-VI), за ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК.

Апеляційний суд залишив без зміни цей вирок.

Підстави розгляду кримінального провадження ОП: необхідність відступити від від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах щодо визнання декларації офіційним документом.

Позиція ККС: скасовано вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду у частині засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК і на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК закрито кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю в діяннях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК. Ухвалено вважати ОСОБА_1 засудженою за ч. 1 ст. 190 КК (у ред. Закону України від 15.04.2008 No 270-VI). У решті судові рішення залишено без зміни.

Обґрунтування позиції ОП: колегією суддів ОП встановлено, що у цьому провадженні неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.

ОП у своєму рішенні (справа No 727/5768/18, провадження No 51-1328кмо19) вже визначала, що для визнання документа офіційним він має відповідати таким
ознакам: 1) його має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її компетенції; 2) він повинен мати визначену законом форму та містити
належні реквізити; 3) зафіксована в такому документі інформація повинна мати
юридично значущий характер (підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов’язків) чи може бути використана як документи – докази
у правозастосовчій діяльності.

Офіційним документом може бути лише той документ, який відповідає всім характеристикам (ознакам), передбаченим приміткою до ст. 358 КК.

Одна з обов’язкових характеристик офіційного документу стосується особи, яка може складати, видавати чи посвідчувати певний документ із указаною у примітці до ст. 358 КК інформацією. Такою особою може бути, зокрема,
громадянин, в тому числі самозайнята особа, — однак лише у разі, якщо він (вона) має право складати, видавати чи посвідчувати документ у зв’язку з його (її) професійною чи службовою діяльністю.

Тобто за змістом примітки ст. 358 КК документ, який складається, видається чи посвідчується громадянином, в тому числі самозайнятою особою, може бути
визнаним офіційним у разі, якщо він: а) містить певну інформацію, яка зафіксована на будь-якому матеріальному носієві та яка підтверджує чи посвідчує певну подію, явище або факт, який спричинив чи здатний спричинити наслідки правового характеру, або може бути використана як документ-доказ у правозастосовчій діяльності; б) складається, видається чи посвідчується у зв’язку з професійною чи службовою діяльністю громадянина, у тому числі самозайнятої особи, якому (якій) законом надано право складати, видавати чи посвідчувати певний вид документу, що складений з дотриманням визначених законом форм та містить передбачені законом реквізити.

Зіставлення цих характеристик офіційного документа, передбачених у примітці ст. 358 КК, з ознаками (характеристиками), які притаманні декларації, дозволяє дійти висновку про те, що декларація, яка складається громадянином, у тому числі самозайнятою особою, не має зв’язку з його (її) професійною чи службовою діяльністю.

Відсутність такого зв’язку свідчить про те, що у декларації відсутня одна з характеристик (ознак) офіційного документа, передбачених у примітці ст. 358 КК як обов’язкова, а її відповідність іншим обов’язковим характеристикам (ознакам) офіційного документа, цього висновку не спростовує.

При цьому з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_1 не займалася
професійною чи службовою діяльністю, яка б вимагала у неї складання (видання чи посвідчення) декларації, на що не звернули уваги суди першої та апеляційної
інстанцій.

Крім того, відповідно до обвинувального акта ОСОБА_1 обвинувачувалася у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358 КК, а саме у підробленні офіційного документа, який видається чи посвідчується установою і надає права.

Проте відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 22.03.2007 No 204 «Про затвердження форми Декларації про доходи та майновий
стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, та довідки про склад сім’ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб» (чинного на час звернення ОСОБА_1 до управління із заявами про призначення соціальної допомоги) декларації, до яких ОСОБА_1 вносила завідомо неправдиві відомості, не належать до документів, які видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми.

Оскільки складені ОСОБА_1 декларації, що містили завідомо неправдиву інформацію, не мають ознак офіційного документа, то в її діях відсутній склад
кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК.

Також ОСОБА_1 обвинувачувалася органами досудового слідства і була визнана судом винуватою у використанні завідомо підробленого документа, а її дії було кваліфіковано за ч. 4 ст. 358 КК.

Однак відповідальність за вказаною частиною статті закону України про кримінальну відповідальність настає за використання не будь-якого підробленого документа, а лише того, який має ознаки офіційного. Такий висновок вбачається з примітки т. 358 КК, яка існує не сама по собі, а є конструктивним елементом зазначеної кримінально-правової норми та розкриває одну з ознак диспозицій частин 1, 2, 4 зазначеної статті, що з позиції юридичної техніки не варто було робити у самих диспозиціях.

З огляду на викладене, оскільки використані ОСОБА_1 документи не є предметом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК, то її дії не містять складу цього кримінального проступку.

Однак, відсутність у діях ОСОБА_1 складу указаних кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК, не виключає наявності
складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК.

Перевіряючи матеріали кримінального провадження щодо засудженої ОСОБА_1 за доводами касаційної скарги захисника, які фактично є аналогічними доводам його апеляційної скарги, ОП установила, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК, і правильність кваліфікації її дій за в казаною нормою закону України про кримінальну відповідальність суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Так, відповідальність за ч. 1 ст. 190 КК настає за заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство).

Апеляційний суд пересвідчився у правильності висновку місцевого суду про
доведеність фактів внесення ОСОБА_1 до трьох декларацій завідомо неправдивої інформації про відсутність у власності її чоловіка ОСОБА_2 двох транспортних засобів. Ці та інші документи ОСОБА_1 подавала до управління, яке у свою чергу призначило та виплатило державну соціальну допомогу як малозабезпеченій сім’ї у вигляді щомісячної допомоги на загальну суму 58 441, 30 грн, якими ОСОБА_1 за період з 01.11.2017 до 30.04.2019 заволоділа шляхом обману, повідомляючи завідомо недостовірні відомості про доходи та майновий стан під час встановлення за нею права на отримання державної соціальної допомоги.

Відповідно до позиції ОП неповідомлення (незазначення) відомостей про наявність нерухомого майна як спосіб отримання соціальних виплат (допомоги) є одним із різновидів обману, що характеризується документальною (письмовою) формою та проявляється через пасивну поведінку особи, котра не повідомляє обов’язкової за законом інформації (справа No 159/3357/18, провадження No 51-2570кмо19).

Твердження сторони захисту про добросовісність дій ОСОБА_1, яка нібито вносила до декларацій лише ту інформацію, якою володіла, мотивовано визнані
судами першої та апеляційної інстанцій неспроможними, а в касаційній скарзі не наведено доводів, які б ставили це під сумнів.

Так, апеляційний суд всебічно, повно й неупереджено перевірив обґрунтованість висновку місцевого суду про те, що незважаючи на заперечення ОСОБА_1 своєї вини, вчинення засудженою шахрайства підтверджується, зокрема, її показаннями в судовому засіданні згідно з якими в ході оформлення декларацій
вона вказала на наявність у чоловіка автомобіля «Джета», одночасно про купівлю 30.06.2017 її чоловіком автомобіля «Форд Транзит» дізналася після оформлення декларації, однак не повідомляла про це управління та повторно звернулася з новими заявами щодо призначення всіх видів соціальної допомоги, долучивши декларації, під час оформлення яких знову не зазначила про придбання та наявність другого автомобіля в сім’ї.

Крім цього, на винуватість ОСОБА_1 вказують узгоджені між собою показання
свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, досліджені документи, яким суд надав належну оцінку і які в сукупності поза розумним сумнівом доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК.

Касаційна скарга захисника не містить тверджень, які б доводили протилежне.

До того ж суд апеляційної інстанції в межах апеляційної процедури, визначеної
главою 31 КПК, перевірив, що ОСОБА_1 не мала права на призначення державної
соціальної допомоги на іншій підставі.

Отже, ОП виходить із того, що встановлені судом обставини свідчать про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК, за що її законно та обґрунтовано засуджено з призначенням покарання, яке
відповідно до вимог ст. 65 КК є необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Висновок: декларація про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, складена окремим громадянином,
котрий не займається професійною чи службовою діяльністю, щоб вимагало
складання (видання чи посвідчення) ним такого документа, та яка не видається чи посвідчується повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, не містить ознак офіційного документа.

Використання завідомо підробленого документа, який не містить ознак офіційного, не утворює складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК.

У провадженні висловлено окрему думку.

Детальніше з текстом постанови ОП від 05.09.2022 у справі No 310/3772/20 (провадження No 51-1922кмо21) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106204896

Окрема думка – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106191198.
.