Позиції судів першої та апеляційної інстанцій
суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 389 КК.
Прокурор оскаржила ухвалу апеляційного суду з підстав порушення права засудженого на захист. Касаційний суд залишив без руху касаційну скаргу прокурора, оскільки прокурор не підтвердила наявність у неї повноважень на здійснення представництва інтересів засудженого в суді. У межах наданого строку прокурор подала нову касаційну скаргу, в якій на підтвердження своєї правомочності на подачу касаційної скарги послалася на постанову судової палати у кримінальних справах ВСУ від 21.01.2016 у справі № 5-332кс15.
У цьому рішенні ВСУ за наслідками розгляду питання щодо неприйнятності касаційної скарги прокурора за умови, якщо таку подано в інтересах засудженої особи і порушені в ній питання не стосуються виконання прокурором функцій обвинувачення, виснував, що норми, які містяться в п. 20 ч. 2 ст. 36 і п. 6 ч. 1 ст. 425 КПК, наділяють прокурора, як сторону кримінального провадження, правом подати касаційну скаргу на судові рішення зазначені в ст. 424 КПК з підстави порушення права обвинуваченого на захист, тобто правом ініціювати відкриття касаційного провадження з метою ухвалення касаційним судом рішення на користь засудженого.
Позиція ККС: кримінальне провадження передано на розгляд ВП ВС.
Підстава передачі кримінального провадження на розгляд ВП ВС:
необхідність відступити від висновку, викладеного у постанові ВСУ від 21.01.2016 у справі № 5-332кс15.
Обґрунтування позиції ККС
колегія суддів ККС вважає, що висновок ВСУ про необмежене право прокурора подавати касаційну скаргу не враховує як положень КПК, так і норм законодавства, що регулюють діяльність прокурора.
Обмеження на діяльність прокурора у юридичних процесах, у тому числі у кримінальному провадженнями, накладаються Конституцією і законами, які регулюють діяльність прокуратури. За таких обставин, передбачати ті ж самі обмеження у процесуальній нормі, що регулює окремий аспект провадження, законодавець не мав потреби, розуміючи, що вони врегульовані іншими правовими положеннями.
Відсутність обмежень прокурора щодо можливості оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку створюють передумови для зловживання таким правом і тягнуть за собою зайву витрату часу для учасників процесу, невиправдану завантаженість судів апеляційної та касаційної інстанції, додаткову витрату державних коштів.
Колегія суддів вважає, що при розгляді цього провадження ВП ВС має відступити від висновку ВСУ, викладеного у постанові від 21.01.2016 у справі № 5-332кс15, та зробити інший висновок про те, що у межах положень п. 6 ч. 1 ст. 425 КПК прокурор має право подати касаційну скаргу на судові рішення з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а також істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які є безумовною підставою для скасування судового рішення (ч. 2 ст. 412 КПК).
У інших випадках, при подачі прокурором касаційної скарги в інтересах засудженого чи потерпілого з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити у справі законне та обґрунтоване судове рішення, прокурор має узгодити можливість подачі такої касаційної скарги із засудженим або потерпілим.
Ухвала колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 27.01.2026 у справі № 229/188/22 (провадження № 51-2851км25) https://reyestr.court.gov.ua/Review/134266587
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.