Про це повідомила Марина Ставнійчук адвокат, член Венеціанської комісії від України (2009—2014 рр.), Голова комітету НААУ з питань верховенства права в інтерв’ю Закон і Бізнес.
Ст.64 Конституції встановлює, що конституційні права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією, а не лише законом. Це загальний конституційний порядок, що властивий конституційному ладові в Україні. Він відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, цілій низці інших міжнародних стандартів, закріплених у міжнародних договорах, актах органів Ради Європи, ЄС як нормах м’якого права. Таким чином, у нашій державі запроваджено найважливіший для правової системи конституційний рівень захисту прав і свобод людини.
Зауважу також, що закон «Про санкції» був ухвалений у листопаді 2017 року, у 2018—2020 рр. до нього були внесені певні зміни. Звичайно, його ухвалення мало як політичне, так і правове значення. Дух і
буква, а також мета цього закону, як на мене, прямо проглядаються в його преамбулі та ст.1. Виходячи з положень Конституції, Декларації про державний суверенітет України та загальновизнаних міжнародних норм і правил, ідеться про потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні й потенційні загрози національним інтересам і безпеці, включно з ворожими діями, збройним нападом інших держав чи недержавних утворень, заподіянням шкоди життю та здоров’ю населення, захопленням заручників, експропріацією власності держави, фізичних та юридичних осіб, завданням майнових втрат і створенням перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами належних їм прав і свобод.
У ч.2 ст.1 закону, яка має назву «Суверенне право України на захист», зокрема, встановлено коло осіб, щодо яких можуть застосовуватися санкції з боку України.
Я навмисно детально цитую положення закону, щоб одразу продемонструвати, що його дух і буква мають абсолютно незбалансований між собою характер! Не відповідають критеріям «юридичної визначеності» (legal certainty), тобто не йдеться про передбачуваність, прогнозованість і послідовність у розумінні та
застосуванні закону. Його норми не є однозначно зрозумілими та точними.
Крім того, у цьому законі, наприклад, прихований занадто значний обсяг дискреційних повноважень посадовців, які входять до складу РНБО. Усе це разом дає підстави стверджувати, що закон «Про санкції» в його теперішньому вигляді створює можливості для зловживання повноваженнями тими посадовими особами, які ухвалюють рішення про санкції, забезпечують їх виконання, а також здійснюють контроль за виконанням ухвалених рішень. Більше того, такі формулювання положень закону в подальшому створюють умови для ймовірного й можливого тиску на судові органи в Україні.