Під час вебінару у Вищій школі адвокатури на тему “Застосування Конвенцій Міжнародної організації праці на практиці, як дієві інструменти для вирішення трудових спорів”, Кайда Наталія, адвокат, член Комітету з трудового права НААУ, доктор юридичних наук, науковий співробітник Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, розповіла про конвенції Міжнародної організації праці (МОП) як джерела трудового права, їх вплив на розвиток трудового права України.
Сучасне українське трудове законодавство повинно максимально враховувати міжнародний досвід, виражений у міжнародно-правових актах.
В Україні конвенції та рекомендації Міжнародної організації праці (далі – МОП) є працюючим інструментом, який зобов’язує приводити національне законодавство у відповідність до стандартів МОП. Україна є членом МОП з 12.05.1954 року.
Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства нашої країни.
Частина друга статті 19 Закону України “Про міжнародні договори України” конкретизує вказану конституційну норму та закріплює положення згідно якого, якщо міжнародним договором, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Принцип пріоритету міжнародно – правових норм у сфері праці перед нормами національного законодавства, закріплено ст.8-1 Кодексу Законів про працю України.
Одним із головних напрямків діяльності МОП є нормотворчість, тобто створення міжнародних трудових стандартів у галузі права на працю, працевлаштування та зайнятість, заборони примусової праці, а також охорони праці, право працівників на створення професійних організацій, права на колективні переговори, право на страйк, погоджувальні засоби вирішення трудових конфліктів.
За юридичною силою основним актом трудового законодавства є Конституція України, як Основний Закон України, що має на території України найвищу юридичну силу (ст. 8 Конституції України), а це означає, що всі інші акти трудового законодавства мають їй відповідати.
Згідно Конституції, працівники мають право на:
- 1) участь у професійних спілках;
- 2) підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;
- 3) працю, що включає можливість заробляти собі на життя, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується;
- 4) на належні, безпечні і здорові умови праці,
- 5) на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом;
- 6) страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів;
- 7) відпочинок, який забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час;
- 8) соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України, де крім конституційних прав закріплено право на:
- вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку;
- участь в управлінні підприємством;
- звернення до суду для вирішення трудових спорів.
Закон України «Про відпустки», ухвалено з урахуванням Конвенції МОП про оплачувані відпустки № 132 (переглянута) 1970 року та Конвенції Міжнародної організації праці про оплачувані навчальні відпустки N 140 від 1974 року.
Законом встановлюються такі види відпусток:
- 1) щорічні відпустки: основна відпустка та додаткова
- 2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням;
- 3) творча відпустка;
- 4) відпустка для підготовки та участі в змаганнях;
- 5) соціальні відпустки: у зв’язку з вагітністю та пологами; для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв’язку з усиновленням дитини;
- 6) відпустки без збереження заробітної плати.
Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік.