Ігор Караман, доктор права, юрист Секретаріату ЄСПЛ (2008-2012, 2017-2021), співробітник РЄ, провів у Вищій школі адвокатури вебінар на тему: «Звернення до Європейського суду з прав людини та провадження в ньому».
Європейський суд з прав людини є органом Ради Європи, що створений для контролю за дотриманням прав і свобод, закріплених в Європейській конвенції з прав людини та Протоколах до неї. Це міжнародна судова інстанція, що захищає права понад 700 млн. осіб у 46 державах-членах РЄ, рішення якої є обов’язковими для виконання.
У своїй роботі Суд керується низкою документів, серед яких:
- Європейська конвенція з прав людини та Протоколи до неї;
- Регламент Суду (остання редакція від 03.10.2022 року);
- Практичні керівництва щодо:
- подачі заяви до Суду (від 01.11.2003 року),
- клопотань про застосування правила 39 Регламенту Суду (від 05.03.2003 року),
- вимог щодо справедливої сатисфакції (від 28.03.2007 року),
- клопотань про надання заяві статусу анонімної (від 14.01.2010 року),
- подачі сторонами документів електронним шляхом (від 22.09.2008 року та 29.09.2014 року),
- процедури письмового провадження (від 10.12.2007 року),
- розгляду справ у випадку масового надходження заяв (від 25.08.2022 року).
Зверненню до Європейського суду з прав людини передує:
- виникнення спору чи оскаржуваної ситуації на національному рівні;
- вичерпання національних засобів правового захисту;
- наявність остаточного рішення вищого національного суду або іншого суду, якщо його рішення є остаточним.
Заява підлягає розгляду в Суді за умови дотримання вимог стосовно її прийнятності, а саме:
- коли було вичерпано всі національні засоби правового захисту;
- якщо заява подана впродовж чотирьох місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні.
При цьому Суд не розглядає жодної індивідуальної заяви, якщо вона:
- є анонімною; або
- за своєю суттю є ідентичною до заяви, що вже була розглянута Судом чи була подана на розгляд до іншого міжнародного органу розслідування чи врегулювання, і якщо вона не містить нових фактів у справі.
Суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, якщо він вважає:
- що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або Протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви;
- що заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і Протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті.
Провадження в ЄСПЛ є багатоетапним та включає такі основні стадії:
- Подача заяви до Суду та її реєстрація (у разі потреби клопотання за правилом 39);
- Відхилення заяви адміністративним шляхом (правило 47);
- Визначення судової формації (одноособовий суддя, комітет або палата);
- Розгляд заяви без повідомлення уряду (одноособовий суддя; рідко – комітет/палата);
- Розгляд заяви з повідомленням уряду (комітет/палата):
- а) «комунікація» заяви уряду для надання ним зауважень по справі;
- б) надсилання Судом зауважень уряду заявникові для коментарів;
- в) надання заявником заяви про правову допомогу (в разі потреби);
- г) надання заявником коментарів на зауваження уряду та вимог за статтею 41;
- ґ) надсилання Судом зауважень та вимог заявника уряду для коментарів;
- д) запит Судом додаткових коментарів від сторін (рідко);
- е) дружнє врегулювання справи/односторонні декларації;
- є) спрощена процедура для «простих» справ.
- Публічне слухання (рідко), винесення рішення та набуття ним чинності;
- Передача справи з палати до Великої Палати (у певних випадках, рідко);
- Клопотання про тлумачення, перегляд або виправлення технічних помилок у рішенні.
Звернення до ЄСПЛ надає можливість заявнику повною мірою використати всі механізми захисту його прав та має конкретні переваги. Зокрема, рішення ЄСПЛ, в якому встановлюється порушення:
а) присуджує заявникові справедливу сатисфакцію (якщо була така вимога):
- компенсацію за моральну шкоду, спричинену порушенням. У деяких випадках констатація порушення є достатньою компенсацією;
- компенсацію за матеріальну шкоду, спричинену порушенням (фактично спричинені збитки та збитки або зменшені доходи, очікувані в майбутньому);
- компенсацію судових та інших витрат на національному рівні або в Суді, які заявник/представник понесли, намагаючись попередити порушення або отримати за нього відшкодування. Мають бути понесені фактично, їх не можна уникнути, та мають бути розумними за розміром. Витрати на юридичне представництво можуть бути присуджені на рахунок представника.
Справедлива сатисфакція повинна бути виплачена державою-відповідачем протягом трьох місяців з моменту набуття рішенням статусу остаточного. Присуджується в євро, але виплачується валютою держави-відповідача по курсу, що діє на момент виплати. У разі прострочки застосовується пеня.
б) у певних випадках зобов’язує державу-відповідача прийняти індивідуальні заходи, відновивши попередній стан, restitutio in integrum (наприклад, повторний розгляд справи національним судом – Бочан проти України; Яременко проти України).
Сам Суд не переглядає/скасовує рішення національних судів чи адміністративні рішення, не скасовує вину заявників за національним кримінальним законодавством та не є апеляційною інстанцією.
в) у певних випадках зобов’язує державу-відповідача прийняти загальні заходи (змінити законодавство чи судову практику, провести адміністративну реформу тощо). Такі заходи приймаються, коли Суд констатує, що та чи інша проблема в державі є системною/структурною (а не поодинокою). Наприклад, пілотні та квазі-пілотні рішення: Ю.М. Іванов проти України, Кавєрзін проти України, О. Волков проти України, Харченко проти України, Балицький проти України, Вєрєнцов проти України, Бурмич проти України, Сукачов проти України.