Виникає інституціональна та процесуальна проблема, а чи вправі суд адміністративної юрисдикції надавати оцінку доводам, зібраним у порядку, який принаймні теоретично має бути лише кримінально-процесуальним.
Про це повідомив Євген Пеліхос, адвокат, керуючий АБ «Євгена Пеліхоса» в коментарі Закон і Бізнес.
Зазвичай, адміністративні суди залишаються на позиції чіткого відмежовування публічних правовідносин осіб із державою, які є предметом адміністративного судочинства, від інших, що не відносяться до предмету адміністративного процесу, зокрема кримінально-процесуальних. Але й це питання наразі є дискусійним. Адже у результаті розгляду численних позовів нам стане відомо, яким же саме порядком керувались і члени РНБО, і Президент, приймаючи та вводячи в дію відповідні рішення про ведення санкцій до національних компаній та власних громадян, що в народі та юридичній спільноті справедливо отримали негласну назву «позасудових розправ».
Що ж стосується дотримання принципу змагальності при розгляді справ про скасування санкцій, то, з огляду на ухвалені останнім часом КАС рішення, серйозних проблем із дотриманням принципу змагальності сторін не вбачається. Натомість, наразі створюються всі передумови для цинічного порушення принципу рівності учасників процесу перед законом і судом. Адже створюється ситуація, коли відповідачі та треті особи надають суду докази нібито обґрунтованості свого рішення, натомість позивач і його представники під приводом забезпечення державної безпеки, обороноздатності тощо позбавляються права на ознайомлення із ними та надання заперечень.
Можна стверджувати, що ухвалення рішень у цих справах за таким сценарієм є недопустимим та має бути попередженим з боку адвокатів, представників позивачів за цими позовами. Ухвалення судового рішення за наслідками оцінки доказів, які не були досліджені всіма учасника процесу з правом надання заперечень, є протизаконним і є підставою для його скасування.
До речі, застосування персональних економічних санкцій за підставами, які належать суто до кримінальних обвинувачень без оголошення підозри у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, є грубим порушенням права людини на захист. Адже кожна особа має право знати, у чому вона обвинувачується, аби мати змогу належним чином підготувати свій захист та забезпечити його через професійного захисника-адвоката або особисто.