Під час свого виступу суддя Великої Палати ВС Олег Ткачук висвітлив правові позиції Верховного Суду щодо захисту прав та інтересів сторін у кредитних спорах. Він, зокрема, проаналізував постанову об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі ВС від 18 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15, у якій вказано на те, що у разі зазначення в судовому рішенні про стягнення коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривнях стягувачеві має бути перерахована вказана в резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривнях.
Про це повідомляє прес-служба Верховного суду.
За період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як міра відповідальності за порушення грошового зобов’язання.
ОП КГС ВС також зазначила, що положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, визначеного у гривнях, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України — гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Отже, можливість нарахування інфляційних втрат на суму простроченого грошового зобов’язання (у цьому випадку – на суму заборгованості за кредитом), визначеного в іноземній валюті, виключається.
Крім того, Олег Ткачук зауважив, що згідно з висновками Великої Палати ВС, викладеними у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 щодо застосування абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України, положення зазначеної норми про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін можуть бути застосовані лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.
Пред’явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов’язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. Звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України вважається таким, що визначає новий строк виконання кредитного договору у повному обсязі. Тобто строк виконання кредитного договору є таким, що настав.
Із цього моменту кредитор втрачає право нараховувати проценти. Після зазначення у відповідному повідомленні / претензії на адресу боржника строку повернення заборгованості кредитор фактично і юридично на власний розсуд змінює умови виконання основного зобов’язання з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, змінює порядок і строк його виконання, термін повернення кредиту.
А в постанові від 30 червня 2020 року у справі № 569/12107/15-ц Касаційний цивільний суд у складі ВС висловив позицію, згідно з якою ст. 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. При цьому позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
«Велика Палата ВС сформувала позицію, відповідно до якої дії реєстратора чи нотаріуса у спорах, пов’язаних з невиконанням договірних зобов’язань і реалізацією прав на іпотеку, тобто у тих справах, де існує спір не з реєстратором, а спір про право, про належність майна тій чи іншій особі потрібно вирішувати у порядку цивільного чи господарського судочинства. Розгляд подібних справ у порядку адміністративного судочинства не може вважатися правильним через відсутність у таких спорах публічно-правового характеру», – зазначив Олег Ткачук.