17 липня 1997 року, ратифікувавши Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Україна зобов’язалася виконувати остаточні рішення Європейського суду з прав людини у будь-яких справах, в яких вона є стороною.
ЄСПЛ
Справа стосувалася пенсійного спору, який було вирішено на основі стверджувано незаконно здобутих документів, що не були доведені до відома сторін. Заперечення заявниці не були долучені судом до матеріалів справи.
Справа стосувалася скарги заявника на відмову національних судів задовольнити його вимогу до міліції відшкодувати шкоду, завдану невдалим проведенням спецоперації із затримання викрадачів його сина, у результаті якої викрадачі втекли з викупом.
У рішеннях Палати у справах Шморгунов та інші проти України (Shmorgunov and Others v. Ukraine, заяви No 15367/14 та 13 інших), Луценко та Вербицький проти України (Lutsenko and Verbytskyy v. Ukraine, заяви No 12482/14 та No 39800/14), Кадура та Смалій проти України (Kadura and Smaliy v. Ukraine, заяви No42753/14 та No 43860/14), Дубовцев та інші проти України (Dubovtsev and Others v. Ukraine, заяви No 21429/14 та 9 інших) та Воронцов та інші проти України (Vorontsov and Others v. Ukraine, заяви No 58925/14 та 4 інших) Європейський суд з прав людини одноголосно постановив
Справа стосувалася тверджень заявниці про те, що реакція органів влади на насильницький напад на неї з мотивів гомофобії була неналежною.
Заявники, рідні брати та сестри, народились у Болгарії і були усиновлені італійською парою. Згодом діти розповіли своїм прийомним батькам про сексуальні домагання над ними в Болгарії.
Справа стосувалася компенсації, яку рішеннями національних судів було присуджено заявникові за неналежні умови його тримання в слідчому ізоляторі міста Кан.
Справа стосувалася визнання винною заявниці у дискредитації (наклепі) іншого політика.
Справа стосувалася скарги заявника на шум та інші незручності, джерелом яких був відділок міліції, розташований під його квартирою.
Справа стосувалася скарги заявниці на відмову у виселенні її колишнього чоловіка, у зв’язку із чим вона та її діти були піддані ризику домашнього насильства та переслідування.
У червні 2004 року поправками до Закону про телекомунікації Німеччини було запроваджено юридичне зобов’язання постачальників телекомунікаційних послуг отримувати та зберігати особисті дані всіх своїх клієнтів, у тому числі у випадках, коли такі дані не є потрібними для цілей виставлення рахунків чи з інших договірних причин, наприклад, щодо клієнтів, які придбали наперед оплачену SIM-карту для мобільного телефону.
Справа стосувалася засудження чоловіка першої заявниці, який помер (Н.А.), другого і третього заявників за контрабанду наркотичних речовин, а також тверджень заявників про те, що їх спровокували працівники поліції.
Справа стосувалася затримання заявника та його ув’язнення у зв’язку з різними терористичними злочинами в Одесі 2015 року.
Справа стосувалася смерті восьмирічної дитини (М.) у 2009 році внаслідок жорстокого поводження із нею з боку її батьків.
Заявниця скаржилася до органів влади на насильницьку поведінку свого колишнього чоловіка.