Обставини справи
Заявниця скаржилася до органів влади на насильницьку поведінку свого колишнього чоловіка. Йому було призначено адміністративний штраф. Кримінальне провадження проти нього було припинено, головним чином, із підстави того, що його поведінка не мала такого рівня серйозності, щоб вважатися кримінальним злочином. До того ж органи влади не розглянули його дій із точки зору домашнього насильства. У рамках провадження заявниця клопотала про електронний обшук домашнього комп’ютера, стверджуючи, що її чоловік незаконно оглянув її електронні акаунти, зокрема соціальної мережі Facebook, та скопіював її приватні розмови, документи та фото. У задоволенні цього клопотання було відмовлено з підстав того, що докази, які можуть бути зібрані таким обшуком, не стосувалися правопорушень, імовірно вчинених її колишнім чоловіком. Наступна скарга заявниці про стверджуване порушення ним таємниці листування була відхилена без розгляду по суті.
Оцінка Суду
Рішення цікаве тим, що Суд уперше розглянув явище кібербулінгу як одного з видів домашнього насильства над жінками.
ЄСПЛ в цьому контексті нагадав, що домашнє насильство не має сприйматися лише як насильство фізичне, воно може включати в себе, окрім інших форм, насильство психологічне чи залякування (порівняйте Opuz v. Turkey; T.M. and C.M. v. the Republic of Moldova;та Talpis v. Italy). Окрім цього, кібербулінг наразі є визнаним одним із видів насильства над жінками й може виражатись урізних формах, зокрема кіберпорушення приватного життя, втручання до комп’ютера жертви та вилучення, поширення і маніпуляція даними чи зображеннями, зокрема приватного характеру. У контексті домашнього насильства кіберспостереження часто здійснювалося близьким партнером особи.
Отже, Суд погодився, що такі дії,як незаконний моніторинг, доступ чи збереження листування одного з партнерів можуть бути взяті до уваги органами влади під час розслідування справ стосовно домашнього насильства.
Суд також підкреслив необхідність комплексного розгляду явищ/випадків домашнього насильства в усіх його проявах (див. Talpis, цитований вище, § 129), що було особливо важливим у цій справі. Розглядаючи твердження заявниці про кібербулінг та її клопотання про обшук сімейного комп’ютера, національні органи влади були надто формалістичними в запереченні будь-якого зв’язку з домашнім насильством, про яке заявниця вже повідомляла. Тому вона була вимушена звернутися з новою скаргою про порушення таємниці її листування. Розглядаючи таку скаргу окремо, органи влади не взяли до уваги, що домашнє насильство може набувати різних форм. На відміну від цього, ЄСПЛ застосував комплексний підхід, розглянувши за статтями 3 та 8 Конвенції твердження про фізичне насильство та кібербулінг у цілому.
Висновок
Порушення статті 3 Конвенції (заборона катування). Порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя).
Рішення ухвалене Палатою 10 лютого 2020 року й набуло статусу остаточного 11 червня 2020 року.